Реферат на тему: Внутрішній світ людини у творчості Шевченка. Очееь надо!!!! ​

Среди плеяды деятелей украинской культуры Тарасу Григорьевичу Шевченко (1814-1861) принадлежит особое место. Шевченко был наделен многими чертами характера: пылким вольнолюбством, большим трудолюбием, жаждой учиться, широким диапазоном интересов, тонким знанием человеческой психологии. Если умножить это богатство удачи на талант в поэтическом слове и в изобразительном искусстве, то станет понятной феноменальная природа его как человека и художника.

При знакомстве с событиями Шевченко жизнь может сложиться впечатление, что они словно цепь случайностей, который мог оборваться в любом месте. Действительно, и прихоть помещика Энгельгардта взять себе за «казачка» в путешествие к Свободная и Петербурга рано осиротевшего Тараса, и встреча в Летнем саду с Иваном Сошенко, и труд у Василия Ширяева по размалевыванию интерьеров петербургских театров, и драматические обстоятельства выкупа из крепостничества, наконец, вступление в Академии искусств в класс Карла Брюллова, - эти «ступеньки» Шевченко роста опираются вроде на нетвердую почву стечении обстоятельств.

Юный Шевченко пришел 1831 года в Петербург пешком, преодолев в сочетании с другими крепостными Энгельгардта сотни вест глубокими снегами Прибалтики и русского Севера. От суровой зимы 1831 года началось его длительное столичную жизнь, полная борьбы за существование, неугасающей желание стать свободным, выучиться на профессионального художника. [5]

Оснований для отчаяния на то время у Тараса было достаточно, но он не поддавался ему. Своими в поэзии и рисовании, трудолюбием и добрым, живым нравом украинский крепостной вызвал в передовых российских деятелей культуры не только любопытство, но и желание практически ему.

Ьчлвлалвлалалалала

Объяснение:

Кентерберійські оповіді» — це збірка з 24 віршованих новел, об'єднаних загальною рамкою (хоча Чосер задумував загалом 120 новел): історії розповідають описані в авторському пролозі паломники, що прямували на поклоніння мощам святого Томаса Беккета в Кентербері. За задумом Чосера, кожен з них мав розповісти чотири історії (дві на шляху в Кентербері і дві дорогою назад). У «Кентерберійських оповідях», переважно віршованих, не використовується однакового членування вірша; поет вільно варіює строфи та розміри. Переважаючий розмір — 5-стопний ямб з парним римуванням («героїчна строфа» — англ. heroic couplet).

Оповідачі належать до всіх верств середньовічного англійського суспільства: серед них є лицар, чернець, священик, лікар, мореплавець, купець, ткаля, кухар, йомен та ін. Їхні історії частково походять з традиційних новелістичних сюжетів, що були використані, зокрема, в «Книзі благої любові» Хуана Руїса та «Декамероні» Боккаччо, проте деякі з них мають оригінальний характер.

Розповіді паломників вельми різноманітні за тематикою, часто пов'язані з темою любові та зради, та чи найголовнішою темою є сатиричне змалювання зловживань католицької церкви. Інший важливий аспект оповідей — детальний опис головних трьох верств тодішнього суспільства (аристократи, священики й селяни) та значення такої суспільної структури в житті людей середньовіччя. Літературна майстерність Чосера проявляється і в тому, що в новелах відображені індивідуальні риси і манера мови оповідачів.

Одні оповіді мають гумористичний характер, інші — серйозні теми, та всі вирізняються точністю в описі людської природи.

Новаторство та своєрідність «Кентерберійських оповідей» було гідно оцінене лише в епоху романтизму, адже продовжувачі традицій Чосера з'явилися вже за його життя (Джон Лідгейт, Томас Хокклів та ін.), а сам твір було опубліковано Вільямом Кекстоном в найранішу пору англійського друкарства.

Чи не найбільшим внеском у розвиток англійської літературної мови є вживання в «Кентерберійських оповідях» розмовної мови, замість престижних тоді старофранцузької та латини. Твір Чосера, зокрема його структура та вживання народної мови, мали вплив на інші європейські літератури. Водночас і сам Чосер, після поїздки до Італії, чимало запозичив з «Декамерона» Джованні Бокаччо.