Запишіть речення, РОЗСТАВЛЯЮЧИ потрібні РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ. Виділіть уточнювальні члени, позначте їх.
1. У давнину кожне слов’янське плем’я родина і навіть окрема людина мали свої обереги тобто предмети-охоронці від хвороб лютого звіра лісових страховиськ блискавки неврожаю.
2. Десь там за селом на сіножатях не втихало пізно розпочавшись жаб’яче кумкання.
3. Край села у глибокій долині біг поміж волоських горіхів струмок.
4. Живуть там довкола маминої і батькової хати вітри і птахи і сонце і земля твоя і твій рід і твої перші кроки.
5. І вмить я уявив собі тихий став там ген-ген в Україні і широкі верби похилили свої віти над ним.
6. Там за Дніпром саме вставало сонечко й грало рожевим промінням по рівній пелені Дніпра нужно❤️

177

497

Посмотреть ответы 1

Ответы на вопрос:

enevismane

Українська мова

4,6(46 оценок)

Наближався до кінця останній травневий день.щоправда, над келебердою ще стояв гомін: десь на вибоїнах бряжчала бортами вантажна автомашина, хтось клепав косу, когось гукали, де-не-де ліниво озивався собака, часом поважно мукала корова. але то був вечоровий гомін, коли все лаштується до спочинку після виснажливої денної праці.на протилежний, правий берег дніпра, прозоро-бузковою млою, вже лягли нерівними плямами перші сутінки й поповзли, наче розколини, по зеленому шумовинню густих заростей. потемніли старезні тополі круг шевченкової могили. а за ними, з-за канівських гір, виткнулася темно-синя хмара, готова розпростерти свої пощерблені крила над розімлілою від денної спеки землею.сонце скотилося майже до самого обрію, але, помітивши зловісну, темно-синю стіну на заході, раптом застигло на місці. йому, певне, стало жаль того чудового світу, що, залитий буйною зеленню та рясним цвітом, красувався по обидва боки величної річки. і воно ще раз, востаннє зібравши сили, щедро сипнуло навсібіч гарячими стрілами променів.посвітлішали верхівки дерев. то тут, то там у небесній безкрайності спалахнули сліпучо-білі, опалові, жовтогарячі, червоні мазки хмаринок. забіліла срібляста смуга, залишена реактивним літаком. барви яріли, мінилися, переходили одна в одну й нарешті меркли, щоб знову злитися з синявою неба. тільки вихоплена сонцем з небесної безодні прозора пелюстка молодого місяця не тьмарилася, не танула, а наливалася світлом і ставала дедалі виразнішою.ніби якийсь невидимий художник-велетень на очах творив дивну космічну картину. неповторну, казкову, розкішну — аж дух перехоплювало. здавалося, в грудях від неї народжувалася й ширяла, заполонюючи і тебе, і весь простір довкола, беззвучна музика, пройнята незбагненним щемом, сповнена гармонії й довершеності. саме в цей час на вулицю з хати вийшов досить високий широкоплечий хлопець років чотирнадцяти. вій прихилився до стовпця хвіртки і так і завмер, прикипівши очима до цього захоплюючого видива. не помічав нічого: ні комарів, що надокучливо дзижчали навколо його пелехатої голови, ні куща шипшини, всипаного запахущими квітками, ні гомону, який плив над селом. тільки вбирав у себе мінливі барви заходу і вслухався в бентежну мелодію, іцо розливалась над світом.