Регистрация
zzxxccv1
Есть ответ 👍

Інтернет -стаття на будь-яку тему

217
281
Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

pchpppr
pchpppr
4,7(93 оценок)

Зараз кожен з нас має змогу користуватися Інтернетом майже щодня. А ще понад 40 років тому навряд чи американські вчені, які запропонували розробити комп’ютерну мережу, щоб убезпечити себе на випадок війни, думали, що з часом можна буде підключитися до мережі через супутники зв’язку, мобільні телефони, телевізори, радіо-канали, електропроводи.

Навряд чи вони це робили для того, щоб для когось інтернет замінив реальне життя, а з появою комп’ютерних ігор, соціальних сайтів, гаджетів і взагалі люди забули про «живе» спілкування, прогулянки паром та походи в театри чи бібліотеки.

Звичайно через всесвітню павутину набагато швидше знайти потрібну інформацію, подивитися телепередачу, яку з певних причин не встигли переглянути, дізнатися про погоду на наступний день, бути в курсі останніх новин або ж поспілкуватися із тими, кого давно не бачив.

Використання комп’ютерів на уроках у школі сприяє активiзацiї розумової дiяльностi, формує світогляд дитини, створює позитивний емоційний настрій. Але, з іншого боку, виникає тривога: чи не завдасть шкоди тривале “сидіння” перед дисплеєм?

На жаль, зараз є діти, які переходять межу розумного у спілкуванні з комп’ютером. Воно може призвести не тільки до погіршення зору, порушення здоров’я через стиснуту позу, але й негативно відбитися на психічному здоров’ї.

Особливо небезпечним інтернет стає для сором’язливих дітей, адже віртуально вони можуть спілкуватися, грати з тими людьми, з якими в реальному житті у них могли виникнути труднощі при знайомстві. Така втеча в ілюзорний світ може сформувати у дитини психологічну залежність від комп’ютера

Люди чимало часу проводять в соцмережах, спілкуючись. Це створює ілюзію зближення людей – завдяки різноманітним мессенджерам ми можемо спілкуватись з тими, хто від нас далеко. Або не витрачати час на дзвінок для передання інформації.

Але, звичайно, інтернет може сприяти і накопиченню самотності. Деякі люди забувають повертатись у реальність, починають проводити дуже мало часу з друзями, а згодом і зовсім втрачають їх.

Проте це не означає, що всі ми маємо відмовитись від Інтернету. Всесвітня мережа – це лише інструмент, яким варто навчитись користуватись.

zhanara3109
zhanara3109
4,5(48 оценок)
Водій автобуса я не пам’ятаю, коли сів в цей автобус, але у ньому багато пасажирів. значить, всі вони кудись їдуть. у мене сидяче місце біля вікна, мені пощастило! . все-таки можна спокійно відвернутися від салону і спостерiгати за полями, деревами, селами, які миготять у вікні. коло мене чотири сумки. дивно, якщо я не пам’ятаю, як я сів у автобус, звідки мені знати, що сумки мої. просто таке відчуття. також я знаю, на якій зупинці мені потрібно сходити, хоча куди потім іти не знаю - потім видно буде. ми наближаємось до моєї зупинки. я нахиляюся до сумок, одразу бачу дві, а дві інші не можу знайти. я беру ті, що знайшов, просуваюсь до виходу, виношу сумки і ставлю на землю. прошу водія зачекати, поки знайду ще дві. повертаюсь і ретельно шукаю, та все ж не знаходжу. ми їдемо далі. людей стає менше. я ще раз приймаюсь за пошуки, хоч і розумію: не знайти. людей в автобусі майже нема, а може й зовсім нема, бо впродовж усього шляху я не бачив їх облич, лише розмиті постаті. я прошу водія зупинитись. кажу йому, що загубив сумки і говорю, що прийду ще запитати, чи знайшлись. він мені розповідає, куди звертатись, але я не можу зрозуміти сказаної ним фрази. я запитую: “мені туди йти? ”, показуючи рукою в той бік, звідки, як мені здається, ми приїхали. він говорить, але я знову не розумію відповіді. я йду туди, куди тільки-що показував рукою. ми зупинилися на околиці якогось села, я йду в протилежний бік. іду по узбіччю дороги, по обидва боки лісосмуги, за ними поля пшениці. вечоріє. “людина -- істота помилок, - думаю я, - "мабуть, я був близько до останньої зупинки (людей же майже не було) і ми могли б з водієм зразу ж оглянути ввесь салон автобуса”. дорога губиться в далині. іду довго. на поля опустились сутінки. несподівано мене наздоганяє легкова машина і зупиняється поруч. “а до цього ж повз мене не проїжджала жодна -- ось чому несподівано! ” “підвезти? ” чую голос. пильно вдивляюся в постать за кермом -- це водій автобуса. опускаю очі на свої руки: вони вільні, вони вже не обтяжені ношею. я сі в машину…

Популярно: Українська мова