На які групи історики поділяють селян​

Селянство як один з найважливіших класів суспільства пережило тривалу еволюцію, повністю змінивши статус хлібороба до кінця Середньовіччя. Воно зробило величезне значення на розвиток економіки і суспільства в цілому.

Становлення селянства

Селянство являє собою одну з ранніх соціальних груп, зайняту виробництвом натуральної сільськогосподарської продукції. Виникнення селянства довелося на добу неоліту – первісного суспільства, коли стародавня людина від збирання і полювання перейшов до вирощування культурних рослин і одомашнення диких тварин.

До причин селянства відносять, перш за все, поділ праці, відділення ремесел від землеробства, поява і посилення контрасту між міськими поселеннями і селом.

Головними ознаками селян вважаються:

робота на землі;

проживання в сільській місцевості;

підпорядкування традицій і усталеній життєвому кладу.

Поняття «селянство» вперше було використано в кінці 14 століття, і з тих пір стало загальним визначенням сільського населення. Спочатку клас селян був представлений вільними хліборобами, яким довелося пережити не період залежно від землевласника і прикріплення до землі. Даний процес захопив проміжок часу від середньовіччя аж до кінця 18 століття, і був поширений повсюдно в європейських країнах і на Русі.

Початок закріпачення селян

Закріпачення селянства довелося на 15-17 століття, і відбувалося в кілька етапів.

Передумовами цього явища стало:

мала продуктивність сільських господарств;

суворі кліматичні і природні умови;

одвічна залежність селян від феодалів.

Заселяючись на новому місці, селяни спочатку брали у землевласника в борг насіння для посіву, знаряддя праці. В результаті вони виявлялися в залежному становищі від поміщика, але ще могли його покинути, повністю погасивши всі борги.

Положення селянства в 16 столітті було відносно стабільним. Щорічно селяни платили своєму господареві оброк – заздалегідь обумовлену кількість сільськогосподарської продукції. Подібні натуральні платежі стимулювали селян більше працювати на своєму господарстві, щоб отримувати більше продукції і мати можливість прогодувати свою сім’ю і розрахуватися з поміщиком.

Довгий час розмір натурального внеску не змінювався, але з ростом запитів феодалів він почав повсюдно збільшуватися. Так з часом змінився вигляд зобов’язань селян перед поміщиками: на зміну натуральним оброком прийшли грошові, а потім все більшого поширення набула робота селян безпосередньо на поміщицькому полі.

Спочатку роботи на поміщицьких землях були виснажливі, але зі збільшенням розмірів хазяйських ріллі селяни були змушені працювати в збиток власному господарству. Так не тільки погіршувався загальний економічний стан сільського населення та обмеження прав стану, а й відбувалося їх закабалення.

Кріпосне селянство в Україні існувало аж до 1861 року. Однак такий стан було засуджено передовою частиною російського дворянства і кріпацтво було скасовано державним указом.

Категорії селян

Селянство ніколи не було однорідним класом: в усі часи воно поділялося на безліч груп і категорій.

Селяни ділилися на чотири основні групи:

Приватновласницькі. Жили в маєтках, перебуваючи в повній владі свого поміщика і виплачуючи йому ренту. Вони були абсолютно безправні: їх могли продати або заслати до Сибіру за найменшу провину. Приватновласницьке селянство було найпоширенішою групою.

Палацові. Такі селяни були особистою власністю царя або членів царської родини. Головною їх обов’язком було постачання царської сім’ї дровами і продовольчими товарами. Їхнє становище було набагато краще приватновласницьких селян.

Монастирські. Селяни, які належали церквам, відпрацьовували трудову повинність і платили оброк.

Чорносошну або державні. Відрізнялися найбільшими привілеями. Вони не були особистою власністю землевласників, перебували в державному управлінні і володіли особистою свободою.

Що ми дізналися?

При вивченні теми «Селянство» ми дізналися, що послужило передумовами для появи такого суспільного класу як селянство. Ми з’ясували його відмінні риси, дізналися, як відбувалося закріпачення селян, на які групи вони були поділені.

Причины:   1.          религиозное столкновение между протестантами и католиками германии, затем переросло в борьбу против гегемонии габсбургов в европе.   2.          противостояние франции и коалиции испанских и австрийских габсбургов. в интересах франции было сохранить империю раздробленной и не допустить единства действий двух габсбургских монархий. она имела территориальные претензии в эльзасе, лотарингии, южных нидерландах, северной италии, пограничных с испанией территориях. франция готова была поддержать евангелическую лигу несмотря на разность конфессий .   3. республика соединённых провинций видела в евангелической лиге естественного союзника против габсбургов   4. дания и швеция пытались оградить себя от конкуренции на северных морских путях   5. постоянно боролась с испанией на море, и для неё антигабсбургская политика казалась естественной. но, в то же время, она во внешней торговле конкурировала со странами антигабсбургской коалиции.ход войны: тридцатилетняя война традиционно делится на четыре периода: чешский (1618–1623). , датский (1625–1629), шведский (1630–1635) и франко-шведский (1635–1648). конфликты за пределами германии принимали форму локальных войн: война испании с , война за мантуанское наследство, -польская война, польско-шведская война. началом войны послужило чешское восстание («пражская дефенестрация») против господства габсбургов. в 1620 г. чехия была разгромлена, что дало. габсбургам ощутимый перевес.. в 1625 г. против них выступила протестантская дания. франция пыталась втянуть в войну сильную швецию, но ей это не удалось. католический лагерь одержал ряд побед и вынудил данию в мае 1629 г. выйти из войны. в .1628 г. на севере италии начались столкновения между францией и силами габсбургов, они продолжались три года и протекали чрезвычайно вяло. в 1630 г. -и! войну вступила швеция, ее войска прошли всю германию и 17 сентября 1631 г. одержали победу при брейтенфельде, в мае 1632 г. заняли мюнхен, а в ноябре при лютцене разбили армию габсбургов. в 1632 г. россия вступила в войну с польшей, но, не получив ожидаемого подкрепления, армия потерпела поражение, и в 1634 г. россия заключила поляновский мир. шведы с запозданием двинулись на польшу, но в сентябре 1634 г. при нердлингене были разбиты объединенными войсками католической коалиции. в 1635 г. швеция подписала с габсбургами парижский мирный договор, к которому присоединились некоторые германские протестантские князья, в том же году швеция заключила с польшей щтумсдорфский договор и с францией сен-жерменский договор. начался последний, решающий период войны, в ходе которого франция вела военные действия против испании и германии. постепенно военное превосходство склонялось на сторону противников католической коалиции. после ряда побед над габсбургами (при рокруа, нердлингене) франция и швеция приступили к разделу германии. по вестфальскому миру 1648 года швеция получила устья судоходных рек северной германии, франция - эльзас, верден, мец и туль; голландия получила независимость от испании. шведские войска находились в германии еще 5 лет, а война франции с испанией продолжалась до 1659 года. итоги: 1. заключен вестфальский мир 24 октября 1648. по условиям мира, франция получила южный эльзас и лотарингские епископства мец, туль и верден, швеция — остров рюген, западную померанию и герцогство бремен, плюс контрибуцию в 5 млн. талеров. саксония — лузацию, бранденбург — восточную померанию, архиепископство магдебург и епископство минден. бавария — верхний пфальц, баварский герцог стал курфюрстом. за всеми князьями юридически признается право заключать внешнеполитические союзы. закрепление раздробленности германии. 2. тридцатилетняя война (1618—1648) — один из первых общеевропейских военных конфликтов, затронувший в той или иной степени практически все европейские страны (в том числе и россию) , за исключением швейцарии и турции3. после тридцатилетней войны гегемония в международной жизни западной европы перешла от габсбургов к франции. однако габсбурги не были полностью сокрушены и оставались серьёзной международной силой 2. резкое ослабление влияния религиозных факторов на жизнь государств европы. их внешняя политика стала основываться на , династических и геополитических интересах.