Скласти план характеристику Митька та Сергія до твора Митько з Юрівки

Головні герої оповідання Я. Стельмаха "Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківкі" - Дмитро Омельчук і Сергій Стеценко. Ці два хлопчика щойно закінчили п'ятий клас і перейшли до шостого. Події, що описуються у оповіданні, трапляються під час літніх канікул.  

Мітько і Сергійко - вірні друзі. Це веселі і допитливі хлопці, фантазери, дуже люблять пригоди. Характерами вони схожі, але лідером є Митько. Він рішучіший за друга. Саме Митько вирішив поїхати в село до бабусі. Коли старшокласник Вася-велосипедист пожартував над хлопчиками, саме Митько запропонував ночувати біля озера і вистежити чудовисько, навіть погодився бути приманкою для нього. Митько першим кинувся рятувати невдалого жартівника Васю. 

Сергійко більш спокійний хлопчик, але він підтримує ідеї свого друга і допомагає йому. Сергійко дуже добрий: коли Митько заснув на посту, сергійко не став його будити, а вкрив ковдрою. Сергійко - вірний друг, такий, що ніколи не покине Митька у біді.  

Обидва хлопці велікодушні, турбуються один про одного, вміють прощати помилки один одного та мирно розв'язувати конфлікти. А ще вони можуть бути працьовитими та наполегливими, бо, коли хлопчики зацікавилися дивною істотою, що нібито живе у озері, вони прочитали багато книжок з бібліотеки і навіть полюбили зоологію.   

Объяснение:

Митько – головний герой пригодницької повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки». Змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрета. Внутрішні якості Митька: дотепність, вигадливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, чесність, оптимізм. Думки після закінчення 5 класу були спрямовані на гарний заслужений літній відпочинок, який він хотів організувати без пильного батьківського нагляду. А для цього треба було поїхати на село до бабусі. Звичайно ж, батьки не хотіли відпускати його, але він був дуже переконливим у своїх доказах (потрібно було зібрати колекцію комах) і обіцяв чесно дотримувався всіх отриманих приписів. Мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних тварин (стегозаври, індикоптерії тощо

Дмитро Омельчук і Сергій Стеценко — звичайні школярі-шестикласники. Сергія і Митька — друзів-шестикласників поєднує вік, інтереси, поведінка, риси характеру. Хлопці — справжні любителі природа, великодушні, дотепні, кмітливі, працьовиті, наполегливі. А найголовніше — вони вміють дружити, турбуватися один про одного, швидко вирішувати конфліктні ситуації. Друзі на літні канікули відправились в село до бабусі. У селі друзі одразу ж знайшли озеро серед лісу, відновили чийсь курінь і весь час проводили там. Крім них, до озера приїжджав на велосипеді ще один міський гість — чотирнадцятилітній Васько. Він розповів шестикласникам, що в озері живе якесь чудовисько. Хлопці вирішили вистежити ящера, адже чітко бачили величезні сліди на прибережному піску, вночі чули страшний рев гали, як булькає вода у глибокому місці. Намагаючись спіймати чудовисько Митько і Сергійко робили пастки, засідки, по черзі чатували вночі. Цілий місяць хлопчики читали книжки про геологічні періоди на Землі і про тварин, які колись населяли нашу планету. Як виявилося потім, ніякого митькозавра не існувало, а над друзями пожартував Васько. Та Митько і Сергійко не образилися, адже за цей місяць вони пережили безліч таємничих і веселих пригод, до того ж перечитали багато книжок з біології. Риси характеру хлопців: а) чемність і доброта; б) мужність і винахідливість; в) повага до батьків і людей похилого віку; г) наполегливість і довіра; д) на зло відповідають добром. Здібності героїв: а) любов до книги; б) прагнення пізнати багато цікавого; в) надання до тому, хто її потребує; г) вміння орієнтуватися у природному довкіллі; д) мрія про славу

Краткое содержание лондон, середина xvi  столетия. в  один и  тот  же день два мальчика  — том, сын вора джона кенти, ютящегося в  вонючем тупике двор отбросов, и  эдуард, наследник короля генриха восьмого. эдуарда ждёт вся , том не  -то нужен даже собственной семье, где только отец-вор и  мать-нищенка имеют что-то вроде кровати; к  услугам остальных  — злобной бабки и  сестёр-двойняшек  — лишь несколько охапок соломы и  обрывки двух-трёх одеял. в  той  же трущобе среди всяческого отребья живёт старый священник, который обучает тома кенти чтению и  письму и  даже начаткам латыни, но  упоительнее всего стариковские легенды о  волшебниках и  королях. том нищенствует не  усердно, да  и  законы против попрошаек чрезвычайно суровы. избитый за  нерадение отцом и  бабкой, голодный (разве что запуганная мать тайком сунет чёрствую корку), лёжа на  соломе, рисует он  себе сладостные картины из  жизни изнеженных принцев. в  его игру втягиваются и  другие мальчишки со  двора отбросов: том  — принц, они  — двор; все  — по  строгому церемониалу. однажды, голодный, избитый, том забредает к  королевскому дворцу и  с  таким самозабвением взирает сквозь решётчатые ворота на  ослепительного принца уэльского, что часовой отбрасывает его обратно в  толпу. маленький принц гневно вступается за  него и  приводит его в  свои покои. он  расспрашивает тома о  его жизни во  дворе отбросов, и  безнадзорные плебейские забавы представляются ему такими лакомыми, что он  предлагает тому поменяться с  ним одеждой. переодетый принц совершенно неотличим от  нищего! заметив у  тома синяк на  руке, он  бежит сделать выволочку часовому  — и  получает затрещину. толпа, улюлюкая, гонит «полоумного оборванца» по  дороге. после долгих мытарств его хватает за  плечо огромный пьянчуга  — это джон кенти. тем временем во  дворце тревога: принц сошёл с  ума, грамоту он  ещё помнит, но  не  узнает даже короля, страшного тирана, но  нежного отца. на  несчастного принца разъярённый джон кенти замахивается дубиной; вступившийся старик-священник под его ударом падает замертво. мать тома рыдает при виде обезумевшего сына, но  затем устраивает испытание: внезапно будит его, держа перед его глазами свечу, но  принц не  прикрывает глаза ладонью наружу, как это всегда делал том. мать не  знает, что и  думать. джон кенти узнает о  смерти священника и  бежит со  всем семейством. в  суматохе упомянутого выше празднества принц скрывается. и  понимает, что лондон чествует самозванца. к  тому на  пир врывается гонец: «король умер! »  — и  вся зала разражается кликами: «да  король! » и  новый владыка велит помиловать норфолька  — кончилось царство крови! а  эдуард, оплакивая отца, с  гордостью начинает именовать себя уже не  принцем, а  королём. в  бедной харчевне майлс гендон прислуживает королю, хотя ему не  дозволяется даже сесть. из  рассказа майлса юный король узнает, что тот после многолетних приключений возвращается к  себе домой, где у  него остался богатый старик отец, находящийся под влиянием своего вероломного любимчика младшего сына гью, ещё один брат артур, а  также любимая (и  любящая) кузина эдит. в  гендон-холле найдёт приют и  король. майлс просит одного  — права ему и  его потомкам сидеть в  присутствии короля. джон кенти хитростью уводит короля из-под крылышка майлса, и  король попадает в  воровскую шайку. ему удаётся бежать, и  он  попадает в  хижину безумного отшельника, который едва не  убивает его за  то, что его отец разорил монастыри, введя в  протестантизм. на  этот раз эдуарда спасает джон кенти. молодой мошенник гуго, которого король поколотил палкой по  всем правилам фехтовального искусства, подбрасывает ему краденого поросёнка, так что король едва не  попадает на  виселицу, но  спасается находчивости появившегося, как всегда, вовремя майлса гендона. майлс и  король в  тюрьму, где король вновь видит в  действии свирепые законы. в  конце концов майлс, сидя в  колодках у  позорного столба, принимает на  себя ещё и  плети, которые навлекает своей дерзостью король. затем майлс с  королём отправляются за  правдой в  лондон. а  в  лондоне во  время коронационного шествия мать тома кенти узнает его по  характерному жесту, но  он  делает вид, что не  знает  её. от  стыда торжество меркнет для него. в  тот миг, когда архиепископ кентерберийский готов возложить на  его голову корону, является истинный король. с  великодушной тома он  доказывает своё королевское происхождение, припомнив, куда он  спрятал исчезнувшую государственную печать. а  король эдуард шестой оставляет о  себе память царствованием на  редкость милосердным по  тогдашним жестоким временам. когда какой-нибудь раззолочённый сановник его в  излишней мягкости, король отвечал голосом, полным сострадания: «что ты  знаешь об  угнетениях и  муках? об  этом знаю  я, знает мой народ, но  не  ты».