Выделите в отрывке тропы стилистические фигуры и определите их роль.
Определите признаки сатиры и юмора.
Определите роль художественных средств и фигур поэтического синтеза в тексте .
Помгите нужно
Тест:
Правдин (Митрофану). А далеко ли вы в истории?

Митрофан. Далеко ль? Какова история. В иной залетишь за тридевять земель, за

тридесято царство.

Правдин. А! так этой-то истории учит вас Вральман?

Стародум. Вральман? Имя что-то знакомое.

Митрофан. Нет, наш Адам Адамыч истории не рассказывает; он, что я же, сам охотник

слушать.

Г-жа Они оба заставляют себе рассказывать истории скотницу Хавронью.

Правдин. Да не у ней ли оба вы учились и географии?

Г-жа сыну). Слышишь, друг мой сердечный? Это что за наука?

Митрофан (тихо матери). А я почем знаю.

Г-жа тихо Митрофану). Не упрямься, душенька. Теперь-то себя и показать.

Митрофан (тихо матери). Да я не возьму в толк, о чем спрашивают.

Г-жа Правдину). Как, батюшка, назвал ты науку-то?

Правдин. География.

Г-жа Митрофану). Слышишь, еоргафия.

Митрофан. Да что такое! Господи боже мой! Пристали с ножом к горлу.

Г-жа Правдину). И ведомо, батюшка. Да скажи ему, сделай милость, какая

это наука-то, он ее и расскажет.

Правдин. Описание земли.

Г-жа Стародуму). А к чему бы это служило на первый случай?

Стародум. На первый случай сгодилось бы и к тому, что ежели б случилось ехать, так. знаешь, куда едешь.

Г-жа Ах, мой батюшка! Да извозчики-то на что ж? Это их дело. Это таки и

наука-то не дворянская. Дворянин только скажи:

повези меня туда, — свезут, куда изволишь. Мне поверь, батюшка, что, конечно, то

вздор, чего не знает Митрофанушка.

Стародум. О, конечно, сударыня. В человеческом невежестве весьма утешительно

считать все то за вздор, чего не знаешь.

Г-жа Без наук люди живут и жили. Покойник батюшка воеводою был

пятнадцать лет, а с тем и скончаться изволил, что не умел грамоте, а умел достаточек

нажить и сохранить. Челобитчиков принимал всегда, бывало, сидя на железном сундуке.

После всякого сундук отворит и что-нибудь положит. То-то эконом был! Жизни не

жалел, чтоб из сундука ничего не вынуть. Перед другим не похвалюсь, от вас не потаю:

покойник-свет, лежа на сундуке с деньгами, умер, так сказать, с голоду. А! каково это?

Стародум. Препохвально. Надобно быть Скотинину, чтоб вкусить такую блаженную

кончину.

237

311

Посмотреть ответы 1

Ответы на вопрос:

наталинка1975

Литература

4,6(79 оценок)

«Стокгольмська поліція розшукує дев'ятирічного Буссе ВільгельмаУльсона, що вчора о шостій годині вечора зник зі свого дому. У Буссе Вільгельма Ульсона білявий чуб, блакитні очі, а того вечора на ньому були короткі брунатні штани, сіра вовняна сорочка і червона шапочка».

«Я був годованцем у тітки Едлі й дядька Сікстена. Опинився в них, ще коли мені було всього рік. А до того жив у сирітському притулку. …Їм здавалося, що через мене в їхньому помешканні стало надто гамірно: я, мовляв, приношу надто багато бруду з парку Тегнера, коли граюся там, розкидаю скрізь по кімнаті свій одяг, надто голосно розмовляю і надто голосно сміюся».

«Я здебільшого сидів у Бенка».

«…той, кого так довго шукає …король!» Країни Далекої.

«Дух нахилився, взяв в обійми, навколо засвистіло й загуло, і ми полинули в простори».

Міо у Країні Далекій

«І це був мій тато-король. Я впізнав його, як тільки побачив. Я знав, що це мій тато. Він простяг руки, і я кинувся йому в обійми».

«Я вже давно живу в Країні Далекій. Дні мої всі як один веселі й радісні. І кожного вечора тато-король приходить до моєї кімнати, ми будуємо разом моделі літаків і розмовляємо».

«Я росту, і мені тут добре».

«Я дуже люблю свого тата-короля, і він мене також дуже любить».

«Коли я мешкав на Упландській вулиці, моїми друзями були не тільки Бенко й тітка Лундін. Я мав іще одного друга, про якого забув розповісти. То був старий броварський кінь, що звався Калле-Джигун».

«…в мене є Міраміс із золотою гривою».

«Був собі королевич, і одного разу він сів на коня і поїхав у мандри місячної ночі...»

«Хотів поїхати туди(де була Країна Чужинецька) і стати на герць із лицарем Като, хоч страшенно боявся його».

Міо у Країні Чужинецькій

«Адже це моя доля. Може, я й не повернуся з цієї мандрівки, та однаково такого страху, як перше, в мене вже не було».

«…лицар із Країни Далекої».

«Я ще дужче , що приїхав сюди. Я тужив за своїм татом-королем».

«…лицар, але добрий лицар, не такий, як Като. А лицар повинен бути мужній і не плакати».

«Добрий лицар повинен казати правду. А як казати правду, то я плакав».

«Мій меч, здатний розітнути камінь!»

«Я був лицар на бойовій стежці й чимдуж біг до покою лицаря Като».

«Я був безстрашним лицарем з мечем у руці».