Составьте в паре с одноклассником диалог между сеньором и его вассалом, разбирающих спорную ситуацию о нарушении вассальной клятвы.

объяснение:

принося клятву верности, вассал обязуется не причинять вреда сеньору, не покушаться ни на его личность, ни на его имущество, ни на его честь, ни на его семейство. часто встречаются акты оммажа, в которых вассал клянется уважать «жизнь и члены» сеньора. эти отрицательные обязательства были, по-видимому, взаимны. «сеньор, – говорит летописец бомануар, обязан своему человеку такой же верностью и преданностью, как человек – своему сеньору». сеньор и вассал обязаны любить друг друга. каждый из них воздерживается от какого бы то ни было враждебного поступка по отношению к другому. поэтому сеньор не должен ни нападать на своего вассала или оскорблять его, ни соблазнять его жену или дочь. если он сделает это, вассал может порвать связь с сеньором, сохраняя все-таки феод. этот разрыв обозначается актом, который составляет противоположность инвеституры: вассал бросает соломинку или перчатку; это называется défi (уничтожение верности).

положительные обязанности вассала то выражаются одним словом service (служба), то разлагаются в формулу, которая появляется с x в.: aide et conseil (auxilium et consilium, и совет).

под разумеется, прежде всего, военная : вассал – солдат сеньора; он должен ему в его войнах; именно для этого он получил свой феод. в некоторых формулах вассальной присяги этот пункт оговорен особо; вассал клянется служить сеньору «против всех мужчин и женщин, как живых, так и мертвых».

это обязательство – вначале, без сомнения, неограниченное (таким оно является еще в рыцарских поэмах), позже, ограничениям, точно определилось, и в нем стали различать несколько родов службы.

ost и chevauchée суть обязанности вассала сопровождать сеньора как в его походах (ost), так и в его разъездах по неприятельской стране (chevauchée). эта служба, особенно в xii в., ограничена пространством и временем: вассал следует за сеньором (по крайней мере, за свой счет) только в пределах известной области, часто небольшой; он служит ему только в течение известного срока, утвержденного обычаем, – чаще всего 40 дней. estage есть обязанность держать гарнизон в замке сеньора, одному или с семейством. вассал обязан по требованию сеньора отдавать в его распоряжение свой собственный замок; такой замок называется jurable et rendable, и в актах, особенно xiii в., часто постановляется, что вассал обязан отдать его сеньору «спокоен ли тот или разгневан, с большим войском или с малым». сеньор может поставить в замок гарнизон, но обязан возвратить его в том виде, в каком получил, и не брать из него ничего другого, кроме соломы и сена.

другой вид , правда, второстепенный, состоит в натурой или деньгами, которую вассал обязан оказывать сеньору в определенных случаях. как правило, вассал, получая инвеституру, дает подарок, установленный обычаем. часто это предмет, служащий символом вассальных отношений: копье, золотая или серебряная шпора, пара перчаток; в орлеане – это боевой конь, в гиени – денежная сумма (l'esporle). обычно при каждой смене сеньоров, иногда и при каждой смене вассалов, сеньор получает вознаграждение (relief или rachat), тяжелое на севере франции (годовой доход) и еще более тяжелое, если новый вассал только побочный наследник прежнего. точно так же, в случае продажи вассалом феода, покупатель обязан получить согласие сеньора на переход феода и уплатить ему покупную пошлину (quint), доходящую иногда до тройной суммы годового дохода.

суть спора, как варианты: вассал соблазнил жену, дочь. сестру сеньора; вассал не явился на военный поход, вассал не денежную , вассал не приехал на свадьбу, пасху, поминки родственников сеньора, посвящение сыновей в рыцари. дальше только фантазия

оціальна структура суспільства другої половини xiv—xv ст. на етнічних українських землях помітно прискорилися процеси формування суспільної структури. чіткіше виявлялися відмінності між суспільними верствами і групами, наповнювалися новим змістом їхні права та обов'язки. у різних регіонах соціальна структура мала свої особливості. це пояснювалося різними формами суспільного й економічного розвитку країн, до складу яких входили  українські  землі.

панівне становище займали князі й боярсько-рицарськиіі люд. із середини xv ст. останніх починають називати шляхтичами. отримуючи нові пільги і привілеї (особливо у складі польщі), вони все більше відокремлювалися й віддалялися від решти прошарків населення. привілейоване становище займало у суспільстві й духовенство, помітно зростала його чисельність, визначалися права і привілеї. найчисельнішою верствою залишалося селянство. з розвитком міст збільшувалася чисельність міщан. наприкінці xv ст. зароджується новий суспільний стан -  козацтво, якому в майбутньому судилося відіграти надзвичайно важливу роль в історії україни. перші достовірні згадки про козаків зафіксовані у джерелах наприкінці xv ст.

у другій половині xiv—xv ст. прискорюється становлення основних верств українського середньовічного суспільства.

основні групи панівного стану та ix повсякденне життявідмінності у політичному и соціальному розвитку країн, до складу яких потрапили українські землі, позначилися на становищі панівної верстви. так, у литві більшість знаті отримувала право на володіння землею лише за умови виконання певних обов'язків (насамперед військового) перед державою, тому воно не було спадковим. водночас існувало й отчипне (спадкове) землеволодіння.

верхівку панівного стану утворювала титулована знать - нащадки князів рюриковичів і гедиміновичів, котрі становили замкнуту групу, потрапити до якої не можна було ні завдяки багатству, ні шляхом обіймання найвищих посад. особливо міцними були їхні позиції у волині. з часом формується поділ княжих родів на «княжат головних» (острозькі, заславські, сангушки й ін.)та «княжат-повітників». перші з них не підлягали місцевій адміністрації, брали участь у засіданнях великокнязівської ради, їхні збройні загони виступали окремими підрозділами з родовими  гербами. щоденне життя князів проходило у вирішенні різноманітних питань політичного характеру, взаємин з місцевою владою, збереження й примноження власних володінь, утримання двору, розв'язання конфліктних ситуацій.

«сходинку» нижче займали лами, які відрізнялися від інших груп шляхти давністю роду, отчинним характером землеволодіння й певними правами. будучи багатими землевласниками, вони жили у розкоші, мали слуг. щоденно клопоталися про власне господарство, влаштовували банкети, полювання тощо. середній прошарок шляхти складався з основної маси боярсько-рицарського люду, котрі відбували військову повинність, прагнули розширити право на землю й позбавитися залежності від князів і панів. їхні будні проходили у виконанні різних доручень, військових виправ, в облаштуванні домівки, веденні господарства, а також час від часу в розвагах. найнижчий прошарок складали дрібні шляхтичі-службовці, котрі виконували різні повинності, та «панцерні слуги», що відбували військову службу. їхнє життя мало чим відрізнялося від життя заможних селян, адже часто доводилося самим обробляти власну землю.

інакше формувався панівний стан у галичині й західному поділлі. відмінність полягала насамперед у тому, що князів тут майже не було і вони не становили окремої групи. бояри-рицарі до середини xv ст. перебували на становищі особистих слуг короля. вони повинні були жити у власних селах, нести кінну службу на користь короля, не мали права без його дозволу продавати чи дарувати свою землю, змушені були займатися ремонтом замків, сплачувати окремі податки. тим часом польська шляхта ще наприкінці xiv ст. домоглася від короля ви-знання права приватної власності на свої земельні  володіння, звільнення від сплати податків і виконання повинностей, на власне самоврядування  й виборне судочинство. і лише у 1434-1447 рр. українські бояри-рицарі урівнялись у правах з польською шляхтою, що прискорило процес їх перетворення на соціальну верству й змінило спосіб щоденного життя. воно стало спокійнішим, незалежним ні від кого, проходило у турботах за власний маєток, у розв'язанні проблем шляхетської спільноти у повіті й воєводстві, різноманітних розвагах тощо.

попри наявні відмінності у становищі різних соціальних груп    знаті вони являли собою єдиний панівний стан.

князь костянтин острозький

наймогутнішим князі всі,ким родом наприкінці  xv - у першій половині xvi ст. був рід острозьких,  котрих не без підстав називали «некоронованими королями русі». з-поміж них своїми здібностями та впливом вирізнявся костянтин іванович острозький