Сочинение на тему: мой любимый писатель и за что люблю его творчество​

ответ:

свое сочинение я хочу начать с того, что для меня, роль матери в жизни ребенка самая важная и огромная. во-первых, без мамы мы не смогли бы появиться на свет, а во-вторых, без ее любви, заботы и внимания

план рассказа изобретатель пришвина

после появления на свет утят взрослая утка решила их из болота вывести к озеру. наивные птицы вышагивали по коровьей тропе, не замечая ничего вокруг. они не заметили спрятавшегося за деревом автора, пока не подошли к его ногам. из 19 утят он взял троих.

сочинение по картине зимний вечер крымова 6 класс описание

рассматривая картину художника н.п.крымова «зимний вечер» можно не только насладиться зимней природой, но и почувствовать, как мороз щиплет за нос, и щеки горят от холода.

образ графа ильи ростова в романе война и мир толстого сочинение

известнейший роман-эпопея льва николаевича толстого славится не только огромным количеством актуальных и просто интересных для прочтения тем, но и колоритными образами персонажей.

образ и характеристика ивана флягина в повести очарованный странник лескова сочинение

основным персонажем произведения является иван северьяныч флягин, представленный писателем в образе простого мужика.

источник: сочинение мой любимый писатель поэт пушкин

среди всех прочитанных мной авторов есть один, которого я люблю больше всех, чьи произведения для меня являются эталоном классики, с чьими я знакома буквально с детства, и до сих пор я открываю для себя все новые и новые его труды. мой самый любимый автор – это великий а.с. пушкин.

еще в самом раннем детстве мама читала мне сказки пушкина. у меня была красивая большая книга с иллюстрациями, которую я вечно носила с собой. моими самыми любимыми сказками были: «сказка о рыбаке и рыбке», «сказка о царе салтане» и «сказка о мертвой царевне и о семи богатырях».

когда я подросла я стала читать поэмы и романы пушкина. я не могу выделить мое самое любимое произведение из наследия а.с. пушкина. но есть произведения, которые я перечитываю, к примеру: «капитанская дочка», «пиковая », «руслан и людмила», «дубровский» и «евгений онегин».

я симпатизирую героям пушкина, мне нравится их характеры, их настойчивость, они сильные личности, они стойко переносят все испытания судьбы, это не может не восхищать, мне тоже бы хотелось обладать такой силой духа как герои пушкина.

также мне нравится читать лирику, созданную а.с. пушкиным. его стихи разноплановы, они затрагивают разнообразные серьезные проблемы, к примеру проблемы государственного строя в россии или же проблемы маленького человека. пушкин мастерски создает описание пейзажей и людей, читатели могут прочувствовать всю атмосферу, которая описывается в произведении, мы сопереживаем героям, радуемся вместе с ними.

пушкин – это основа всей . даже м.ю. лермонтов в начале своего творческого пути подрожал своему любимому кумиру.

наследие пушкина будет жить вечно, он никогда не будет забыт. дети и взрослые до сих пор зачитываются его произведениями, я верю, что и следующие поколения также будут чтить и читать великого писателя и поэта.

Класи́чна му́зика — неоднозначне поняття, яке вживається, залежно від контексту, в трьох значеннях:

У значенні якісної оцінки (лат. classicus — зразковий): музика минулого, що витримала випробування часом та має аудиторію в сучасному суспільстві. Уже сьогодні як класичні сприймаються не тільки перлини «високого» музичного мистецтва, але й найкращі взірці розважальних жанрів минулого: наприклад, вершини французької та віденської оперети XIX — початку XX ст., вальси Йогана Штрауса тощо. Показовими в цьому сенсі є вислови «класики джазу», «класична естрада» та ін. У стійкій характеристиці Гайдна, Моцарта та Бетховена як віденських класиків також є і певна частка якісної оцінки їхньої творчості як фундаменту для подальшого розвитку музичної композиції. У музичних енциклопедіях таке тлумачення класичної музики, як правило, подається під гаслом «Музична класика»[1][2].

У вузькоісторичному та музично-теоретичному сенсі: музика другої половини XVIII ст. — початку XIX ст., що традиційно співвідноситься з епохою класицизму. Історично класицизму в музиці передує епоха бароко, а наслідує — епоха романтизму. Центром становлення класичної музики стала Віденська класична школа, завдяки чому в музикознавстві закріпився також термін «віденський класицизм».

Найхарактерніші риси цього періоду — прозорість і ясність, чітке членування музичної тканини на відносно короткі побудови, превалювання гомофонії (на відміну від барокової поліфонїї). У творчості композиторів-класиків відбувається становлення класичного восьмитактового періоду, класичної гармонії, становлення сонатної форми та жанрів класичної симфонії, квартету, квінтету та інших жанрів, формується класичний склад симфонічного оркестру (див. також Мангеймська симфонічна школа). Найяскравіші представники цього напрямку — Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт та Людвіг ван Бетховен. Західноєвропейське музикознавство до композиторів-класиків відносить також попередників віденської класичної школи — Крістофа Віллібарльда Глюка, К. Ф. Е. Баха, В. Ф. Баха. До епохи класицизму належать також італійські композитори Муціо Клементі, Луїджі Боккеріні, Луїджі Керубіні, Доменіко Чімароза, українські композитори Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та Артем Ведель, польський композитор М. Огінський та інші. Перехідним етапом від класичної до романтичної музики вважається творчість Франца Шуберта.

У типологічному сенсі — т. зв. академічна музика, що наслідує передусім жанри (наприклад, соната, симфонія, опера і т. д.), принципи композиції (зокрема гармонії, форми, фактури тощо), інструментарій (переважно — інструменти симфонічного оркестру), а також традиції виконання, що формувалися в європейській музиці в XVII — поч. XX ст. У XX столітті окремі композитори-академісти (на початку століття — композитори Нововіденської школи, пізніше — авангардисти) вступають в конфлікт з музичною традицією, шукаючи нових форм музичної виразності, проте гострота таких конфліктів є проявом напруженого діалогу з академічною традицією, в той час, як іншим типам сучасної музики — від поп-музики до джазу такий діалог невластивий.