Сторичний портрет михайла драгоманова.

михайло драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. на протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку україни. в основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність михайла драгоманова. “він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого драгоманова” – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого іван франко.

хоча михайло драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. д. овсянико-куликовський про драгоманова казав: ”це була натура ясна прозора. глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. леся українка писала, що “м.драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю”. іван франко говорив: “драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.

истинным вдохновителем массового крестового похода стал простой нищий отшельник  пётр амьенский, по прозвищу пустынник, родом из  пикардии. при посещении  голгофы  и  гроба господня, зрелище всяческих притеснений палестинских братьев по вере возбудило в нём сильнейшее негодование. добившись от патриарха писем с мольбой о , пётр отправился в  рим  к папе  урбану ii, а затем, надев рубище, без обуви, с непокрытой головой и распятием в руках  — по и весям европы, проповедуя где только можно о походе для освобождения христиан и гроба господня. простые люди, тронутые его красноречием, принимали петра за святого, считали счастьем даже отщипнуть клочок шерсти от его ослика на память. таким образом идея распространилась весьма широко и стала популярной.

первый крестовый поход начался вскоре после страстной проповеди папы урбана ii, состоявшейся на церковном соборе во французском городе  клермоне  в ноябре 1095 года. незадолго до этого византийский император  алексей i комнин  обратился к урбану с просьбой отразить нападение воинственных турок-сельджуков (названных так по имени своего вождя  сельджука). восприняв нашествие мусульман-турок как угрозу христианству, папа согласился императору, а также, желая привлечь на свою сторону общественное мнение в борьбе с другим претендентом на папский престол, поставил дополнительную цель  — отвоевать у сельджуков святую землю. речь папы неоднократно прерывалась взрывами народного энтузиазма и возгласами «на то божья воля! так хочет бог! ». урбан ii пообещал участникам отмену их долгов и заботу о семьях, оставшихся в европе. тут же, в клермоне, желающие приносили торжественные клятвы и в знак обета нашивали на свои одежды кресты из полосок красной ткани. отсюда и пошло имя «крестоносцы» и название их миссии  — «крестовый поход»  [2].

первый поход на волне всеобщего воодушевления в целом достиг своих целей. в дальнейшем  иерусалим  и  святая земля  были вновь захвачены мусульманами и крестовые походы предпринимались для их освобождения. последний (девятый) крестовый поход в первоначальном значении состоялся в 1271—1272 годах. последние походы, которые также назывались «крестовыми», предпринимались в  xv веке  и были направлены против гуситов итурок-османов.кресто́вые походы   — серия религиозных военных походов в xi—xv  вв. из  западной европы   против  мусульман   и не только[1] . в узком смысле  — походы 1096—1291  гг. в  палестину , направленные на «освобождение» в первую очередь  иерусалима   (с гробом господним), против  турок-сельджуков . в более широком смысле  — также и другие походы, провозглашаемые  римскими папами, в том числе более поздние, проводившиеся с целями обращения в христианство   и подавления еретических и антиклерикальных течений в европе (катары ,  гуситы   и