Найдите в сказке синяя звезда рассказ о том как и складываются легенды. !

сразу говорю, рассказ не мой, нашел на просторах интернета, возможно некоторые люди уже читали, но все же решил выложить.)

было это лет 15 назад. будучи старшекурсником одного симпатичного московского вуза я работал командиром стройотряда, бойцы которого - первокурсники - ремонтировали корпус нашего общежития, и в нем же при этом жили. лето, каникулы, в москве жара по вечерам спадала лишь до 30 градусов, все окна раскрыты настежь. сидим как-то вечером с приятелем, тоже старшекурсником, играем в шахматы и пьем чай. нет, натурально в шахматы и действительно чай, хотя преферанс и пиво были существенно популярней. так вот, мирно так сидим, на пятом этаже общаги, а в комнате над нами, на шестом, самом верхнем этаже, "гуляли" первокурсники из моего стройотряда - они как раз пили пиво, и, видимо, приняли немало, так как шум у нас над головой стоял невыносимый. в какой-то момент стало совсем невмоготу - наверху принялись гарцевать по комнате на стульях. я уже грешным делом подумывал, не подняться ли мне и не попросить ли их поутихнуть. тут мой приятель изобретает нестандартный ход. он берет огромную консервную банку, полную бычков (мы использовали её как пепельницу), забирается на подоконник и ловким баскетболистским движение забрасывает банку в открытое окно комнаты наверху. шум там мгновенно стихает и, что удивительно, не возобновляется. мы спокойно доигрываем нашу шахматную партию.

так вот. прихожу я утром на работу - а начиналась она с разводки студентов по объектам, для чего все собирались вместе, - и слышу разговор двух первокурсников:

-вчера чо было - не поверишь! прикинь, квасили мы, ну приняли пивка неслабо, и тут курево у нас кончилось - не запаслись. совсем уже оxpенели без курева, сели на стулья, начали скакать на них по комнате и молить господа, чтобы хоть бычков нам подкинул. и тут - прикинь, ты не поверишь - в открытое окно влетает охеренная банка с бычками! это на шестом этаже! пять человек свидетелей! и что мы блок мальборо не

Зовнішність Івана Мазепи майже не деталізована. Скупий портрет гетьмана Байрон подає у контрастному зіставленні рис, які  співвідносять молоді і старі роки гетьмана.  В молодості – він «юнак – красень», «веселий і стрункий», «в дні юнацтва золоті» – непереможений жодним вельможою, жодним із мужів чи хлопців. – А тепер, «коли вже сімдесятий» –  у нього вигляд» такий, що «не годні …родичі пізнать». Байрон приділяє більше уваги внутрішньому, психологічному портрету героя. Тут також використовується прийом контрасту. В молодості Мазепа – веселий, тепер, коли йому за сімдесят,  і він щойно разом із Карлом і лицарями – воїнами отримав  поразку  під Полтавою,  він похмурий. Іноді його тішить надійний вірний помічник – його кінь. Але більше він у зажурі. В його характеристиці поет підкреслює міць, славний життєвий  досвід.. Але найбільшої романтичності досягає Байрон, коли змальовує здатність Мазепи кохати. Мазепа Байрона –– це не тільки  відважний лицар, але й «щасливий панич із ніжним серцем».8 Мазепа постає самітником – «один супроти всіх». Доля явно не на його боці, тому він «скорився долі». Він страждає,  терпить фізичні муки. Але Мазепа ні за що не шкодує. «Терезина судьба» йому теж невідома – це, мабуть, підсилює його біль. Він не чекає пощади від кривдників. Навпаки, він прагне помсти.  Мов скажений,  дикий  кінь мчить його полем   «швидше блиску, грому» –  «так би й водопад не зміг». Знесилений кінь падає, але герой,  прикручений «тугим ремінням» до його спини, порвати пута не зміг, він залишався прив’язаним до трупа коня,   і «туге реміння»  продовжувало  «завдавати мук». Мазепа у цьому епізоді – людина незламної волі, вільнолюбний бунтар із страдницькою душею.  До самого  кінця жахливої подорожі Мазепа зберігає самовладання. Він залишається сильною особистістю і саме завдяки цьому стає гетьманом України. І хоч він не зміг змінити хід історичних подій (поразка шведів), та він зберіг свою гідність і честь. Розкриттю образу Мазепи сприяє яскрава символіка твору. Картини «дикої» природи підкреслюють незвичайність образу героя, його винятковий характер. Бурхливі потоки, вітри, хвилі уособлюють пристрасті, що охопили серце Мазепи. Вороння символізує смерть, а схід сонця – надію на повернення життя. Серед усіх символів вирізняється образ коня. Взагалі коні посідають значне місце у творі. У романтичній літературі – це символ вдачі, людської долі. Мазепа  та його кінь – наче  одне ціле. Під час відпочинку старий гетьман спершу подбав про коня. Кінь – вірний товариш Мазепи, і той виявляє турботу про нього, бо він ніколи не зрадить, служить йому впродовж років. Гетьман ставиться до коня, як до розумної істоти, що свідчить про глибоке природне начало у його душі, тісний зв’язок і спорідненість із природою