Что является кульминацией,вступлением,заключением и особенности каждой строфы. стихотворениетютчева "неохотно и несмело" !

197

237

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

ERESYUR

Литература

4,5(10 оценок)

Стихотворение «неохотно и несмело» написано 6 июня 1849 года. ф. тютчев создал его по дороге в село овстуг, куда он изредка приезжал из петербурга. основная тема стихотворения – предвкушение грозы. гроза – одно из самых любимых явлений природы для поэта. символизируя молодость и беззаботность, она приносит духовное очищение. тютчев мастерски передал тот миг перед грозой, когда природа затихает в ее ожидании и преображается. романтизма и мастер пейзажно-философской лирики, поэт описывает природное явление через призму лирических переживаний, включая себя в мир природы и переживая грозу вместе с ней. тютчев одухотворяет центральные образы стихотворения – землю, солнце и грозу, наделяя их человеческими чертами: «солнце раз еще взглянуло// исподлобья на поля». небо и земля, символизируя неразрывную связь человеческой жизни и бытия вселенной, становятся главными персонажами стихотворения, а гроза отражает всю сложность и противоречивость отношений между двумя стихиями. тютчев изображает природу в промежуточном состоянии, от предвкушения грозы до ее завершения, стремясь отобразить постоянное движение времени. поэт рисует в начале стихотворения солнце, боящееся приближения грозы, затем включает в описание картины порывов ветра и наступающего сумрака. кульминация стихотворения – вспышка молнии. автор изображает усиление раскатов грома, поднятую ветром пыль. но вот гроза заканчивается, и вновь выглянувшее солнце заливает своим сиянием омытый дождем мир. стихотворение, имеющее кольцевую композицию и состоящее из 5 строф, написано четырехстопным хореем с перекрестной рифмовкой. поэт использует двухсложную стопу с ударением на первом слоге. для передачи изменений в состоянии природы тютчев прибегает к разнообразным художественным средствам: синтаксическому параллелизму, ассонансу. р и г создает звуковые образы грома, а с в первом и последнем четверостишиях поэту передать сияние солнца. насыщенность произведения глаголами (за тучей прогремело, пробилась молнии струя, вихрем пыль летит) передает динамизм описываемой картины. отсутствие глаголов во второй строфе создает ощущение ожидания надвигающейся грозы. глагольная лексика стихотворения красочна и выразительна: окаймил, принахмурилась, потонула. разнообразна светлый и радостный колорит цветовая палитра стихотворения: зеленеющие нивы, пламень белый, синей молнии струя, земля в сиянье. произведение насыщено движением, красками, звуками. поэт использует разнообразные тропы: олицетворения (солнце смотрит, пыль летит, принахмурилась земля), эпитеты (пламень белый и летучий, зеленеющие нивы), метафоры (земля потонула, молния пробилась). тонкий лирик, тютчев в своем стихотворении выразительно описал грозу как природное явление и перемены, происходящие в природе во время дождя, подчеркнув при этом главную философскую идею о цикличности всех процессов на земле. гроза – явление временное, и на смену ей обязательно придет солнце, заливающее своим сиянием весь мир.

arturshubin24

Литература

4,5(72 оценок)

Соціально-психологічний роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” розкриває широку панораму життя українського села. Кілька поколінь проходить перед нашими очима.

З-поміж великої кількості персонажів звертають на себе увагу образи трьох жінок. Кожна з них ніби представляє своє покоління: баба Оришка, дочка її Мотря та Галя Гудзівна, Мотрина невістка. Доля кожної з них тісно пов’язана з долею Чіпки Варениченка – головного героя роману.

З дитячих літ Чіпка виніс найтепліший спогад про бабу Оришку. Вона була дитині єдиним порадником, добрим ангелом і вихователем. Поки Мотря, Чіпчина мати, наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками.
Після смерті баби Оришки найближчою для хлопця залишилася мати. Маленький Чіпка недолюблював її, бо вона завжди була виснажена працею, втомлена і від того сердита. Тяжке було Мотрине материнство.

Не знала вона щастя дівчиною, не знала жінкою, не судилося зазнати його й матір’ю.

Минав час. Чіпка підростав, і Мотря почала плекати щиру надію на сина. Тому, коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа і тяжко сумувала, коли син її кривдив… Панас Мирний психологічно точно написав про це: “Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати…”
Психологічно достовірно розповідає письменник про останній, драматичний крок жінки. Не витримала Мотря страшних випробувань, не змогла примиритися з кривавими розбоями, в яких брав участь Чіпка. І, незважаючи на любов до свого єдиного сина, вона йде V волость і викриває його злочини. Не змогла вона мовчати, переступивши через власну совість, через народні етичні норми.

Не менш трагічно розкривається перед нами і образ Галі Гудзівни. Розбишацька дочка, єдина дитина колишнього москаля Максима, злодія і п’яниці, вона від самого народження зростала в достатку. Але душа її, що залишилася чистою і незаплямованою серед багна, ненавиділа оцей достаток, надбаний грабунком на чужих сльозах.

У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню її красу (“… біле, рум’яне личко, очі оксамитові, чорні”), доповнюючи внутрішньою красою, що гармонує з мовою героїні, яка “щебече, як ластівочка”. Ось такою постає перед нами “польова царівна” Галя.

Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі.

Жіночі образи в романі Панаса Мирного сповнені трагізму. Жінки не в змозі змінити своєї долі. Кожна з них, як може, намагається врятувати Чіпку, але всі зусилля виявляються марними.

Доля їхня несе на собі сумний відбиток, накладений тяжким, жорстоким життям і несправедливістю, яку вони надто часто зустрічали на своєму шляху.

(МЕНЬШЕ НУ НИКАК ) ахах