Напишіть твір на тему: «що батьку і сину подолати дюйми відчуження? » ( по оповіданню дж. олдріджа "останній дюйм")

людина має боротися до останнього (за твором дж. олдріджа «останній дюйм»)

«останній дюйм» джеймса олдріджа — це історія про подолання. подолання відстані між батьком і сином. подолання власного егоїзму і відчуженості батька. подолання страхів у сина. льотчик бен залишився сам-один зі своїм десятирічним сином деві. він не

дуже розуміє його потреби, не знає, чому дитина така сумна та всього боїться.

він розмовляє з ним тоном наказу. бенові ніколи, йому треба заробляти гроші.

тому він береться за дуже небезпечну роботу — зробити підводну зйомку акул

у безлюдній акулячій бухті далеко від каїра. батько не розуміє, що наражає на

небезпеку своє і синове життя. він нікому не повідомляє про те, де вони будуть. тому, якщо трапиться нещасний випадок, їх ніхто не шукатиме і ніхто не надасть . бен навіть не турбується про те, що хлопчику потрібно щось пити на березі, де ніде сховатися від сонця.

він бере тільки пляшки з пивом та бляшанку з консервованими персиками.

під час підводних зйомок бен так захопився, що не звернув уваги на те, що сам вимазався кров’ю принади з конини, яку брав із собою, щоб підманити акул ближче. ця необережність закінчилася трагедією: бен був поранений акулою-кішкого і втратив можливість керувати літаком. і батько, і син були приречені на смерть на безлюдному пляжі.

у такій важкій ситуації треба рішуче діяти удвох. але бен боявся, що його і син недостатньо мужній, не зуміє підняти у повітря літак і летіти. крім того, спочатку треба було якось дістатися до літака та затягти туди важке поранене бенове тіло. мабуть, якби бен був сам, загинув би. але поруч був його син. деві розумів, що не може ані роздягти батька і зняти з нього акваланг, ані дотягти до літака. але виконуючи батькові розпорядження, він подолав свої страхи і невміння і все зробив як слід.

тепер треба було злетіти. колись бен вже намагався навчити хлопчика, але деві заплакав і від страху не схотів навчатися керувати літаком. батько був розчарований, тому не знав, чи зможе деві це зробити самотужки. він деві злетіти, казав йому, що треба робити. найважче було посадити літак, бо його треба було вирівнювати над землею не нижче і не вище, ніж на шість дюймів. інакше можна було розбитися. деві добре розумів, який важливий останній дюйм, коли помилятися не можна. він все виконав правильно і зумів зберегти життя і собі, і батькові.

цей політ був дуже важливий і для батька, і для сина. це було подолання відстані між ними. від повного нерозуміння вони, виконуючи політ, пройшли шлях пізнання один одного. батько, нарешті, прислухався до сина, а син до батька, вони зважили на почуття один одного,їх з’єднала воля до життя, турбота за життя близької людини.

у кінці оповідання дж. олдрідж пише про бенові думки. бен у лікарні, він проходить лікування. понад усе бен боїться втратити довіру сина, ті стосунки, що виникли у повітрі, під час польоту, те єднання, яке батьков пройти п’ять важких дюймів на шляху взаємопорозуміння. письменник із беном сподівається, що батько і син не втратять можливості повного примирення один одного. «останній дюйм, який розділяє всіх і все, нелегко полонити…», — думає бен. він має надію подолати цей останній дюйм до серця і його сина.

подолання перешкод у стосунках між батьками і дітьми — дуже важлива річ. і недостатньо зусиль тільки з одного боку. ці кроки батьки і діти завжди роблять разом, тому що так швидше можна подолати останній дюйм, найважливіший у житті.

Володи́мир Олексі́йович Підпа́лий (нар. 9 травня 1936 року — пом. 24 листопада 1973 року)— український поет, прозаїк, перекладач. Батько українського поета Андрія Підпалого.

[ред.] Життєпис

Народився в селі Лазірках 13 травня 1936 року, за 25 км від Лубен. Мати Ольга Власенко — козачка з хутора Макарівщини, батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом. На дев'ятому році мати була вже круглою сиротою і наймитувала в Лубнах. Батько Володимира Підпалого загинув у 1943 році під Києвом. Мати померла 21 січня 1957 року на час служби сина на флоті.

Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. В школі багато читав. У 1953 року закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот.

У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.

Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна». У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше —"Повесіння" у видавництві «Радянський письменник».

Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». До Спілки письменників був прийнятий у 1967 році. Того ж року вийшла в світ збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992). До останньої книги входять неопубліковані за життя твори В. Підпалого та спогади про нього.

Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року.

У 2011 році опубліковано книгу «Золоті джмелі» (ISBN 9667430332 ), яка представляє повний поетичний доробок Підпалого та спогади багатьох письменників про нього.