Регистрация
dank02
Есть ответ 👍

Твір на тему залишатися самим собою.

217
494
Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

nikakrasovska
nikakrasovska
4,7(100 оценок)
Що значить бути самим собою? на мій погляд, бути самим собою - значить діяти у відповідності зі своїми бажаннями, володіти індивідуальними, властивими тільки тобі якостями, мати свої життєві принципи і не відступати від них, якщо, звичайно, життя відповідно до цих принципів зручна і виправдана. іншими словами, бути самим собою - значить чинити відповідно до волі своєї душі і свого серця.    але чи можливо зберегти свою індивідуальність в умовах нашої сучасної дійсності? якщо так, то яким чином? якщо немає, до чого це може ? на жаль, реальне життя, точніше, сучасне суспільство, диктує нам свої закони і правила (перш за все з точки зору етики і моралі), яким людина вільна підкорятися або не підкорятися, в залежності від того, чи відпові громадські правила основам його моралі.    на мій погляд, умови сучасного життя не дозволяють людині повною мірою висловити свою сутність, своє єство, жити згідно душевної волі. переслідуючи певні життєві цілі (заміжжя, престижна робота і т. людина пристосовується до цих умов, зливається з натовпом, намагається бути схожим у своїх діях на більшість, втрачаючи тим самим свою індивідуальність. яскравим прикладом може служити таке явище, як мода, правилами якої підпорядковуються всі без винятку. однак «загальним» може бути не тільки одяг, тобто будь-яке зовнішнє прояв сутності, а й мислення, і не кожна людина в тій чи іншій ситуації надійде відповідно зі своїми почуттями і бажаннями. можливо, це доля слабких, невпевнених у собі, нетворчих людей, які бояться жити за власними правилами. дуже часто для нас, особливо дівчат, складно і страшно бути в меншості, однієї захищати і відстоювати свою думку перед іншими людьми. але такі вчинки, як правило не проходять безслідно. історія знає безліч сильних, талановитих жінок, які були лідерами, вміли повісті інших за собою, надихнути і вселити надію. але вони всіма і боролися з «більшістю», приносячи в життя щось нове і тому незрозуміле оточуючим. жанна д'арк, олександра коллонтай, маргарет тетчер, ірина хакамада - вони відомі всьому світу не через те, що погоджуються або пристосовуються, а через свою вірність принципам і сміливості ці принципи виражати і захищати.    але, з іншого боку, чи зрозуміє суспільство людини, що намагається жити не так, як всі, чи не призведе вираження своєї індивідуальності до замкнутості і самоти цю людину? ні, якщо він сильний, самодостатній, здатний знайти сили протистояти думку більшості. у сильної людини думки перетворюються в дії, а не в фантазійні образи.    можливий третій варіант, коли мета дійсно виправдовує засоби і можна (навіть потрібно) на деякий час надіти маску і стати таким, яким тебе хочуть бачити, але в душі своїй все-таки залишатися таким, який ти є. на мою думку, це так само якість сильних людей, здатних відстоювати свою життєву позицію, нехай не в відкритій формі, але залишатися самими собою. дуже яскраве підтвердження цьому можна знайти в шекспірівських рядках: «життя - театр, і всі ми в ній актори». ця фраза зайвий раз доводить, що бути самим собою - важка справа. це дійсно «справу», яким потрібно займатися, яке необхідно в собі виховувати, щоб не бути схожим на інших, бути цікавим для оточуючих. це особливо важливо для нас, дівчат, охочих увагу якоюсь своєю родзинкою, тим, чого немає в інших. і справа навіть не в красі зовнішньої, яка всього лише посудину, в якому заховано головне - особистість людини, його характер. потрібно прислухатися до свого серця, своєї душі, бачити в дзеркалі насамперед саму себе, а не подругу з сусіднього під'їзду або відому актрису. тільки в цьому випадку можна знайти душевну гармонію, а це найголовніше.
vikaSnal87
vikaSnal87
4,8(19 оценок)
Щедрий вечiр роздiл перший як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок. це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. а згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. i хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, — лiто, я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi. а як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну: — вставай, михайлику, вставай. — ма-мо, iще одну — струси цю крапелиночку. — — гляди, ще боки вiдiспиш. тодi що будем робити? рядно i тепло iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. та хiба це пособить? — вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце. а ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею. на тебе, на твої пошматованi видiння знову слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, — лiто, лiтечко! воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. i все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити! як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно. дiдова хата дiсталася дядьковi iвану й дядинi явдосi. вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза

Популярно: Українська література