Міні-твір на тему жіноча доля у творчості т. шевченка (за творами «катерина», «наймичка», «у нашім раї на землі») і!

Сучасну українську культуру важко уявити без творчої спадщини кобзаря — великого українського поета тараса григоровича шевченка. саме він перетворив українську літературу на явище всесвітньої літератури. у його творчості найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним для передових українських письменників другої половини xix — початку xx століть — народність і реалізм. творчий геній дозволив кобзареві залишити нащадкам не тільки літературні твори найвищого ґатунку, а й значний доробок живописних і графічних робіт. через усю творчість тараса григоровича червоною ниткою пролягла любов до україни та її багатостраждального народу. та однією з центральних тем його поетичних і художніх творів є тема трагічної долі жінки — сестри, матері — у тогочасному суспільстві. і коли цей найчистіший образ, ця своєрідна ікона весь час плюндрується, весь час терпить знущання, поет не може залишатися осторонь. жіноча доля для шевченка — не просто одна з тем його творчості. це справді незагоєна рана поетової душі. образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері, яку "ще молодою — у могилу нужда та праця положила", та рідних сестер — катрі, ярини, марії, які "у наймах виросли", та в яких "у наймах коси побіліли". доля жінки у кріпосницькому суспільстві була просто нестерпною, і шевченко був одним із перших, хто зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і вголос заговорив про них, виступив на захист жіночих прав. навіть назви творів, присвячених жінкам, — "сова", "наймичка", "відьма", "слепая" — свідчать про невеселе, трагічне їх життя одним із кращих творів шевченка, присвячених жіночій долі, можна вважати поему "катерина". у поемі відтворено одну з характерних проблем тогочасного суспільства — долю збезчещеної дівчини. уже з перших рядків поет звертається до дівчат: "кохайтеся, чорнобриві, та не з " далі шевченко розповідає про трагічну долю дівчини-покритки, майбутньої матері. катерина виросла в селянській родині, змалку звикла працювати, а тепер їй доводиться просити милостиню, щоб хоч якось вижити. природний сором, гордість відступають перед любов'ю до дитини. доля зводить катерину з коханим — батьком її дитини. вона, боса, вибігає йому назустріч, прагне викликати почуття якщо не любові, то принаймні жалю — не до себе, до сина. та байдуже москалеві й до катерини, і до сина. бідолашна ладна навіть пожертвувати власним життям, аби врятувати дитину від ганьби. самопожертва — це риса, яка притаманна багатьом жінкам-матерям у творчості кобзаря. згадаймо хоча б поему "наймичка". ганна, мати-одиначка, розуміючи, що з нею син буде приречений на злиденне життя, сповнене приниження й страждань, вирішує підкинути його бездітним літнім людям, а сама наймається до них служницею, аби хоч так бути ближчою до сина, нехай навіть не маючи права назвати його власною дитиною й не чути від нього найсолодшого слова — "мамо" мати-вдова тяжко працює, аби її дитина не залишалася неписьменною, як вона сама (поема "сова"): "і день, і ніч працювала, подушне платила, щоб і воно, удовине, до школи ходило". та, на жаль, матері не судилося побачити щасливої долі своєї дитини: син виріс, і його забирають у солдати. нещасна жінка, залишившись сама, божеволіє з горя, голосить, мов сова, образ якої стає тут синонімом горя. жіночі образи, жіночі долі яскраво зображені не тільки в поемах. вірш "сон" ("на панщині пшеницю ") розповідає всього лише про один день із життя жінки-матері: кріпачка з немовлям на руках змушена ходити працювати на панське поле, намагаючись хоч трошки часу приділити дитині. уві сні стомлена мати бачить свого сина дорослим, щасливим; бачить у своїх снах-мріях, що син працює не на панському лані, а на власному полі. та дійсність не залишає місця мріям, і мати-кріпачка знову повертається до своєї тяжкої праці. долі дівчат, які потерпали від нещасного кохання, болем відгукувалися в серці кобзаря й знайшли відображення у віршах і "причинна", "тополя", "лілея", "утоплена", "русалка" образи жінок і дівчат у творчості поета не тільки трагічні, їм притаманні найкращі риси людського характеру: чуйність, щирість, самопожертва, доброта. і заслуга шевченка в тому, що він підняв образ жінки-матері, жінки-кріпачки на п'єдестал чистоти почуттів, моральної краси й материнської величі. жінка з дитиною на руках завжди була для шевченка уособленням мадонни, світлим і щирим образом, символом чистоти й святості: нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим. невмирущі шевченкові рядки: "і на оновленій землі врага не буде супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі" стали своєрідним символом віри для багатьох поколінь справжніх, щирих українців. і дай боже, щоб вони стали дійсно пророчими.

Роздуми про сенс життя, про   те як раніше жили люди , їм не можна було чаклувати проявляти свою індивідуальність