Скласти продовження п'єси котляревського наталка полтавка надо

щаслива доля судилась великому творові і.п.котляревського — п’єсі «наталка-полтавка». вона була написана у 1813 році. ця п’єса не втратила популярності і в наші дні. сюжет її досить простий.  закохані наталка і петро не можуть одружитися спочатку через бідність парубка, а згодом через те, що на шляху їхнього щастя стає багата та впливова особа — пан возний.

в центрі п’єси — образ простої селянської дівчини — наталки. в минулому батько наталки був досить заможним. незважаючи на це, дівчина покохала бідного парубка петра, батьківського наймита. старий терпило не погодився віддати наталку за нерівню, і петро пішов бурлакувати, аби заробити грошей.

чотири роки вірно чекає коханого дівчина. з того часу багато чого змінилося. старий терпило помер, сім’ю обсіли злидні. до розумної, вродливої, працьовитої дівчини шлють сватів «весьма пристойні женихи»: тахтаулівський дяк, підканцелярист скоробреха, возний тетерваковський. здавалося б, шлюб із заможним чоловіком врятує наталку і матір від злиднів, але дівчина не уявляє собі життя із нелюбом. вона з почуттям власної гідності відкидає залицяння возного. розуміючи, що у багатого жінка «буде гірше наймички — буде кріпачкою», наталка мудро відповідає возному: «знайся кінь з конем, а віл з волом».

наталка — любляча дочка. вона щиро поважає свою матір, горе і сльози матері глибоко вражають її. дівчина мусить скоритися материним умовлянням — вийти за першого ліпшого жениха. щоправда, дівчина сподівається, що скоро таких не буде: «женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так одрізала, що мусить відчепитися; більше, здається, нема на приміті».

але возний не залишив свого наміру одружитися з наталкою. зв’язана обіцянкою, даною матері, дівчина мусить скоритися. глибоко драматично звучить монолог наталки: «боже милосердний! що зо мною буде! страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. куди мені діватись? горе мені! »

ніщо вже, здавалось, не могло врятувати наталку від життя з осоружним чоловіком. за народним звичаєм дівчина, що подала рушники, не може порушити даного слова. не така наталка. ця смілива, енергійна дівчина здатна боротися за своє щастя. після повернення петра вона відмовляє возному: «коли петро мій вернувся, то я не ваша, добродію». перемагає велика сила наталчиного кохання. розчулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від наталки, повертає їй свободу.так народна мораль «красивої, розумної, моторної» дівчини «з добрим серцем» перемагає хижу панську мораль.

образи селян у п’єсі і.п.котляревського “наталка-полтавка”

порівняно з «енеїдою» «наталка полтавка» була дальшим кроком і.п.котляревського по шляху реалізму й народності. звільнившись від традицій бурлескного жанру, письменник глибоко розкриває народні характери, правдиво показує сучасну дійсність.

з надзвичайною щирістю і теплотою змальовані в «наталці-полтавці» постаті селян. в центрі твору — проста селянська дівчина наталка з благородною, світлою душею.

вона — працьовита й розумна, самовіддано любить матір, поважає старших, вірна у своєму коханні петру. ніжна й сором’язлива, вона, коли це потрібно, виявляє мужність, рішучість, твердий погляд на життя. наталка добре усвідомлює соціальну нерівність між бідною селянкою і багатим возним. наталка не тільки кохає й страждає, вона захищає свою гідність, бореться за своє щастя, образ наталки, в особистій долі якої узагальнено відображається доля бідної селянської дівчини тих часів, — велике творче відкриття письменника.

реалістичними мазками виписаний драматургом і образ старої терпилихи, яка зазнала в житті немало злиднів, бідувань, вона мріє про кращу долю для своєї доньки, бажає їй добра і щастя, але цілком безпорадна перед «невблаганною долею». «на нас, бідних і , — каже вона, — як на те похиле дерево, і кози скачуть».

наталчин коханий — наймит-бурлака петро — чес

Сюжет новели «intermezzo»— безфабульний: за його основу взято не подієву інтригу, а характерну для імпресіонізму гру настроїв. в «intermezzo» вони проходять через три фази: депресія. вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. михайло коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від «незліченних «треба» і безконечних «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації. спокійно-споглядальний стан. цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи. а природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. вонаодухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «ниви в червні», і «сонце», і «зозуля», і «жайворонки». перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. він гладить руками «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», милується волошками, вдихає пахощі «білої піни гречок», і п’є «теплий зцілющий напій сонця», слухає пісню жайворонка. це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. так починається його одужання. обурення, гнів, нетерпіння. у чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові: «душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей — від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті — до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є. «intermezzo» завершується тим, що сповнений гніву й благородного нетерпіння митець повертається до міста, де його знову чекає пекло гро­мадських обов’язків і незліченних «треба». «так далі жити не мож­на», — волає його вразлива й совісна душа якщо я правильно зрозумів