Твір- роздум "яка ідейно-смислова роль у творі "слово о полку ігореві" плачу ярославни.

152

440

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

Snezhana200511

Українська література

4,4(31 оценок)

поема відомого українського поета миколи вороного «євшан-зілля» розповідає про цікаві сторінки історії україни, які стосуються княжої доби, про долю половецького юнака, який забув свою батьківщину, потрапивши у полон.

така біда, як неволя, полон, а то й просто необхідність жити в чижих краях, не обходила українців багато століть. у полон до ворога вони потрапляли, захищаючи рідну землю або беручи участь у визвольних воєнних походах. довгий час наш народ поневолювали під час набігів кримські татари, турки та інші вороги. вони плюндрували нашу землю, брали у полон чоловіків, забирали в неволю дітей та жінок. діти, які росли на чужині, часто забували свою батьківщину, а інколи навіть ставали воїнами у ворожому українцям війську.

хоча в поемі м. вороного «євшан-зілля» мова йдеться про події давно минулих часів, але тема та ідея цього поетичного твору перегукуються з сучасністю. адже українці були змушені розлучатися зі своєю батьківщиною не тільки у часи київської русі.

за сюжетом поеми юнакові-половцю про рідну україну нагадало євшан-зілля, чарівна степова рослина. нам добре відомо, що українці, які ставали вигнанцями не зі своєї волі, які надовго покидали рідну землю, у важку і далеку, а часом і смертельно небезпечну дорогу брали з собою якусь річ, яка б могла їм нагадувати про батьківщину. частіш усього це були вишивані сорочки і рушники, насіння барвінку або чорнобривців, а то й просто жменьку рідної землі, завернуту у хустинку. та в юнака, який ще в дитинстві потрапив у полон до половців, усього цього не було. але спляче серце юного половецького невільника усе ж проснулося, причому розбудила його тоненька гілочка звичайної степової трави, якої так багато в рідних українських степах.

закінчується поема м. вороного оптимістично: юнак, який вже вважався сином половецького хана, згадує рідну україну і вирушає в далеку дорогу, в темну ніч, ярами та бараками невтомно простуючи до рідного степу разом зі старим мудрим віщуном.

українська історія, на жаль, завжди складалася так, що з-за кордону до своїх батьків і дідів їхні нащадки не завжди могли повернутися. тільки за часи незалежності українці, які волею долі опинилися на чужині, отримали можливість повернутися до рідного краю чи хоча б навідатися до україни і побачити землю своїх предків. довгі роки живучи на чужині, вони змогли зберегти пам’ять про батьківщину, зберегти українські традиції і мову. я думаю, що нам треба повчитися у таких людей, щоб не стати схожими на половецького юнака, пам’ять про рідну землю якому повернуло лише чарівне зілля.