Аналіз збірки "з вершин і незин " !

збірка «з вершин і низин» — зразок громадянської лірики. уперше збірку видано 1887 року, 1893 року — перероблене й доповнене видання.

ідея збірки. іван франко вірив в ідею боротьби народу за щасливе майбутнє, закликав до цієї боротьби. у збірці звучить голос гніву й  болю, віри й надії.

зміст збірки. іван франко так писав у «передньому слові» про зміст збірки: « матеріал для сеї книжки, я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожий в книжці так різномастого змісту, котрій, проте, хотілось мені придати яку-таку артистичну суцільність». збірка складається із семи великих розділів. ліричні твори зібрано в перших трьох розділах: «de profundis», «профілі і маски», «сонети». чотири останні розділи — «галицькі образки», «із жидівських мелодій», «панські жарти» та «легенди» — містять епічні твори.

основні мотиви циклів поезій, що входять у розділи збірки. прологом до збірки став «гімн» («вічний революціонер»). покладений на музику м. лисенком у 1905 році, цей вірш став справжнім гімном українського національного відродження. у першому циклі збірки «з вершин і низин», що має назву «веснянки», ліричні описи природи, весняного пробудження землі співвідносяться з творами, у яких йдеться про пробудження й визволення людського духу. у циклах «осінні думи», «скорбні пісні», «нічні думи» виявляється багатогранність ліричного героя. у них відчувається смуток, але це смуток сміливої, незламної, високодуховної людини. цикл «профілі і маски» — це автобіографічні замальовки, що вражають задушевністю й ліризмом. у циклі «сонети» і. франко звертається до класичних європейських зразків, до їхніх авторів та образів. у циклі «тюремні сонети» поет говорить про великих мучеників, мужніх героїв, які жили й діяли так, як веліло сумління й підказувало серце, і віддали життя за ідею, за свої погляди. це бруно, пестель, каракозов, перовська, достоєвський, шевченко. друге видання збірки «з вершин і низин» стало певним підсумком поетичної творчості 1. франка протягом двадцяти років. звичайно ж, сюди ввійшли не всі написані за цей період твори. частину їх поет не включив, бо вважав їх недосконалими, частину не ввів через цензурні міркування, бо всю збірку могли заборонити до друку з огляду на окремі твори. збірка «з вершин і низин» мала великий громадський резонанс. вона стала епохальним, найвизначнішим після «кобзаря» шевченка літературним явищем, мала величезне значення для розвитку української поезії. на творах франка, на його ідеях виховувалися нові покоління митців, адже у франковій поезії живе віра в людину, в народ, сподівання на світле майбутнє нашої землі. окремі твори збірки сучасники переписували й заучували напам’ять, виконували зі сцени й читали друзям. франкові належать понад п’ять тисяч літературних і наукових творів. історія людства знає небагато постатей, рівних нашому каменяру за різнобічністю таланту й наполегливістю, які гідні титанів епохи відродження. випущений друком п’ятдесятитомник вміщує не більше третини творчого доробку митця, отже, ще не одне покоління українців знову й знову відкриватиме для себе франка.

Не так часто літературні твори викликають жваве обговорення серед моїх однолітків. А поезія Василя Голобородька викликала, якщо можна так сказати, справжній фурор. Перше, що спадає на думку, якщо виникає потреба схарактеризувати якось його творчість, — слово «дивно». Він пише дивні і неочікувані тексти. До того ж усе в його творах є дивним і неочікуваним. Дивує форма, вона близька до вільного, білого вірша — в ній простежується темп, але часто нема рими, іноді цей темп раптово змінюється, як змінюється музична тема. І образи в автора теж дуже неочікувані. Зелене волосся дощу, слова, якими ми мовчимо на самоті. Все це так незвично, але так захоплююче і цікаво.

Звичайні теми поет реалізує по-своєму. Наприклад, поезія про дощ. Мабуть, вірші про дощ писав кожен поет, навіть початківці завжди звертаються до цієї теми. Можливо, саме тому, коли бачиш у заголовку це слово, очікуєш чогось банального, звичного опису природи. Але в Голобородька дощ інакший. У його сприйнятті це зелене волосся, яке плете хмара, а в дощ вплетене все — і сам ліричний герой, і хата, і дерева. І коли дощ скінчиться, все зміниться (хтось набігається, хтось напасеться). А хтось повернеться в дім, що теплий, немов гніздо. Таке своєрідне бачення одразу характеризує автора як талановиту, незвичну людину. Він бачить світ по-своєму і пише по-своєму, зовсім не так, як писали до нього. І річка теж вплетена в дощ, немов дівоча стрічка, і дерева... Здається, ліричний герой бачить вищу єдність, гармонію світу. Дуже свіжим, новим здається цей текст.

Схоже враження справляє і текст «Ми йдемо». У цьому вірші автор звертається до однієї з традиційних тем української літератури. Мені чомусь навіть згадуються «Каменярі» Франка. Той самий вічний рух, вічний неспокій. Але «Ми йдемо» у Василя Голобородька — дуже оригінальний вірш. У його ритм вплетено рух, відчутна динаміка слова, рух думки, рух героїв, рух слів і рядків загадково поєднуються між собою. Поет створює не тільки свій власний ритм, а й власні слова. Мені дуже сподобався образ «тихомрійні села». З точки зору граматики, такого прикметника нема, а от з точки зору життя — він є. Бо як інакше назвати тихі, мальовничі села? Дуже влучний епітет!

Я переконаний, що поезія має бути неповторною, оригінальною, має відображати специфічне авторське бачення світу. Саме такою є поезія Василя Голобородька. Я шкодую, що не познайомився з його творчістю раніше, бо відтепер він один із моїх найулюбленіших поетів.

Объяснение: