Пути решения проблем. перечислите 7 хотя-бы решений

Проблема север-юг   — это проблема отношений развитых стран с развивающимися. ее суть состоит в том, что для преодоления разрыва в уровнях социально- развития между развитыми и развивающимися странами последние требуют or развитых стран различных уступок, в частности, расширения доступа своих товаров на рынки развитых стран, усиления притока знаний и капитала (особенно в форме ), списания долгов и других мер по отношению к ним.  дной из главных проблем является  проблема бедности . под бедностью понимается невозможность обеспечивать простейшие и доступные для большинства людей в данной стране условия жизни. большие масштабы бедности, особенно в развивающихся странах, представляют серьезную опасность не только для национального, но и для мирового устойчивого развития.

мировая  продовольственная проблема  заключается в неспособности человечества до настоящего времени полностью обеспечить себя жизненно важными продуктами питания. данная проблема выступает на практике как проблема  абсолютной нехватки продовольствия  (недоедания и голода) в наименее развитых странах, а также питания в развитых. ее решение будет во многом зависеть от эффективного использования  природных ресурсов, научно-технического прогресса в сфере сельского хозяйства и от уровня государственной поддержки.

  демографическая проблема   распадается на два аспекта:   демографический взрыв   в ряде стран и регионов развивающегося мира и демографическое старение населения развитых и переходных стран. для первых решением является повышение темпов роста и снижение темпов роста населения. для вторых — эмиграция и реформирование пенсионной системы. экологический потенциал мировой все больше подрывается хозяйственной деятельностью человечества. ответом на это стала  концепция экологически устойчивого развития . она предполагает развитие всех стран мира с учетом настоящих потребностей, но не подрывающее интересы будущих поколений. проблема мирового океана   — это проблема сохранения и рационального использования его пространств и ресурсов. в настоящее время мировой океан как замкнутая экологическая система с трудом выдерживает во много раз усилившуюся антропогенную нагрузку, и создается реальная угроза его гибели. поэтому проблема мирового океана — это прежде всего проблема его выживания и, следовательно, выживания современного человека.

Пути решения проблем современности решение названных проблем является сегодня актуальной для всего человечества. от того когда и как они начнут решаться зависит выживание людей. выделяют следующие пути решения проблем современности.

предотвращение мировой войны с применением термоядерного оружия и других средств массового уничтожения, грозящих гибелью цивилизации. это предполагает обуздание гонки вооружений, запрещение создания и применения систем вооружения массового уничтожения, людских и материальных ресурсов, ликвидацию ядерного оружия и т.д.;

преодоление и культурного неравенства между населяющими индустриально развитые страны запада и востока и развивающимися странами азии, африки и латинской америки;

преодоление кризисного состояния взаимодействия человечества и природы, которое характеризуется катастрофическими последствиями в виде беспрецедентного загрязнения окружающей среды и истощения природных ресурсов. это делает необходимым выработку мер, направленных на экономное использование природных ресурсов и снижение загрязнений материального производства почвы, воды и воздуха;

снижение темпов роста народонаселения в развивающихся странах и преодоление демографического кризиса в развитых капиталистических странах;

предотвращение негативных последствий современной научно-технической революции;

преодоление тенденции к снижению социального здоровья, что предполагает борьбу с алкоголизмом, наркоманией, онкологическими заболеваниями, спидом, туберкулезом и другими болезнями.

ОбъяснУ другій половині XVII - на початку XVIII ст. (за часів правління Людовіка XIV) абсолютизм у Франції досяг свого апогею. Цей період часто називали «золотою добою», «добою Людовіка XIV», а його самого «король-сонце». Влада монарха надзвичайно зросла. Особа короля майже обожествлялася, а урочистий придворний церемоніал, нескінченні святкування і спорудження нової пишної королівської резиденції у Версалі мали символізувати торжество абсолютизму. «Держава - це я», - казав король.

Нескінченні війни та витрати на утримання королівського двору повністю поглинали державні кошти. З 54 років самостійного правління Людовіка XIV 33 роки пройшли у війнах. Податки і постійні війни значно підірвали економічне становище держави. Зростало невдоволення народу, буржуазії і дворянства. Навіть спроби талановитого міністра фінансів Кольбера не змогли вивести Францію з важкого економічного стану. Він активно проводив політику меркантилізму, намагався захистити французьку економіку протекціоністськими митами, заохочував створення великих мануфактур, надавав їм різні пільги і привілеї.

Після смерті Людовіка XIV престол перейшов до його правнука - Людовіка XV (1715-1774). За його правління Франція продовжувала вести війни, які не були потрібні ні народу, ні державі, а лише ускладнювали становище країни. У результаті Семилітньої війни, яку Франція вела проти Англії та Пруссії, вона втратила майже всі свої колонії у Північній Америці та Індії.

Фінансова криза в державі посилювалася величезними витратами На утримання придворної аристократії, яку складали майже 4 тис. дворян зі своїми сім'ями і слугами. Весь свій час король присвячував балам, полюванням, виставам та іншим розвагам. Людовіку XV приписували слова: «Після Нас хоч потоп» і «На мій вік вистачить».

2. Економічний розвиток Франції у другій половині XVIII ст.

Із середини XVIII ст. у Франції прискорився розвиток промисловості, торгівлі й сільського господарства. Населення країни зросло в 1790 р. до 26 млн чол., з яких майже 85 % проживало в селах. Селянам належало близько 40 % землі, але вони були лише її користувачами, оскільки права власності залишались у дворян. Хоча кріпаків у країні майже не залишилося, селяни продовжували виконувати численні феодальні повинності. За користування ділянкою вони мусили платити сеньйору грошовий внесок - ценз, вносити оброк - шампар - від чверті до половини врожаю, а іноді виконувати панщину. Великих збитків селянським господарствам завдавало право дворян полювати да орних землях, сплата державі численних задатків і церковної десятини. В окремих провінціях Франції, зокрема на Північному Заході, поступово зростала кількість замож-дзх селянських господарств.ение: