Твір на тему '' якби я жив у часи шевченка'' в мене контрольна

Умонолозі йдеться, я думаю, про життя і смерті. "бути чи не бути" для гамлета - це жити чи ні. жити таким життям, яким живуть в данії, він не може і не хоче. це для нього духовна смерть. тому більш чесним він вважає смерть фізичну, яка є формою протесту проти брехливих законів світу. я вважаю, "бути" - значить вести боротьбу тут, на землі, щоб не терпіти "гніт вельможі, зверхника зневага, влади свавілля", а "не бути» - це відмовитися від боротьби, "скоритися долі, і біль від гострих стріл її терпіти ". гамлет вибирає "бути", що означає взяти на себе відповідальність за світове зло, за всі недосконалості і страждання людей на землі. гостро відчуваючи свою самотність, усвідомлюючи своє безсилля, він все ж таки кидається в бій і гине, як борець, запові нам зразок поведінки людини. отже, дивлячись на гамлета, ми повинні боротися зі злом, в якому б вигляді воно не було. учитель. так, господь дає волю людині, і вона вибирає свій шлях на землі. у біблії, глава 1: 27, йдеться: "це тобі життя і смерть. вибирай, що хочеш ". я думаю, що кожен з вас обере собі життя, щоб своїми справами тут, на землі, заслужити вічність у бога і вдячність нащадків. на мою думку, гамлет і офелія - ​​зовсім різні люди. бунтівна душа гамлета не знайде в ній опору і підтримки. наївна офелія просто не розуміє його, як не знає і не розуміє самого життя. я підтримую таку думку, так як коли любиш, готовий жертвувати навіть життям, як це зробила відома нам героїня джульєтта. вислухавши наказ батька, офелія кориться йому, тим самим зраджуючи коханого. ми говорили на попередніх уроках, що вона жертва батьківського виховання і етикету, але я не погоджуюся з цим, так як офелія живе ніби з закритими очима, вона могла піти наперекір і бути щасливою з гамлетом, якби підтримала його. а я підтримую і не засуджую гамлета, коли він говорить: "не вір нікому, йди в черниці". гамлет у всьому розчарувався, а тут ще й зрада коханої. але гамлет, як істинний гуманіст і християнин, бажає вберегти улюблену від пліток світу, гріха, радить йти в черниці, в монастир, під захист божу. "коли б ти навіть була цнотлива, як лід, і чиста, як сніг, однак не втечеш від поговору", - говорить він як застереження. я погоджуюся з вашими думками, тому що людина має високу місію в житті - самостійно приймати рішення, тим паче відстоювати правильні власні судження. у словах гамлета ми чуємо відгомін голосу самого шекспіра. цей образ - рупор письменника гуманіста, якого хвилюють ті ж проблеми, і він намагається знайти відповідь. у тому, щоб творити добро, бути вірним у всьому, боротися за свою любов, цінувати дружбу, людську гідність, цінувати саме життя і знайти своє місце в ній, боротися зі злом, зрадою, ницістю, які ведуть до смерті. у всі часи і в різні епохи між добром і злом точилася непримиренна боротьба. вона і народжувала борців за ідеали честі, добра. на прикладі головного героя ми вчимося шукати істину: рости духовно, ставати мудрішими, шукати свою дорогу, йти нею до мети, долаючи різні перешкоди і терни, щоб довести самому собі і оточуючим, на що ти здатний. чотири століття трагедія "гамлет" служить людству дзеркалом, в якому кожна епоха бачить своє неповторне обличчя. щоразу зображення змінюються, відображаючи дух свого покоління. тому трагедія не сходить зі сцен театрів світу, кіно і телеекранів. я думаю, сенс життя полягає в боротьбі. вислухавши думки своїх товаришів, я змінила, свою точку зору на протилежну. я думала, що гамлет - людина нерішуча, так як довго йде до помсти. наприклад, думав, чи варто людину позбавляти життя, не переконавшись у його злочині. отже, я думаю, - ми повинні в своєму рішенні бути розважливими у всьому.

Комедия гоголя “ревизор” является одним из наиболее ярких драматических произведений xix века. “ревизор” представляет собой глубоко реалистическое произ ведение, показывающее мир мелкого и среднего провинциального чиновничества россии второй четверти девятнадцатого века.  при описании этого мира н. в. гоголь широко использовал имеющиеся в его распоряжении приемы, позволяющие наиболее полно охарактеризовать свои персонажи, сделав это в занимательной и легко доступной зрителю и читателю форме.  открыв первую же страницу комедии и узнав, что, например, фамилия частного пристава — уховертов, а уездного лекаря — гибнер, мы получаем, в общем-то, уже достаточно полное представление об этих персонажах и об отношении автора к ним. кроме того. гоголь дал краткие характеристики каждому из главных действующих лиц, которые лучше понять суть каждого персонажа. городничий: “хоть и взяточник, но ведет себя солидно”; анна андреевна: “воспитанная вполовину на романах и альбомах, вполовину на хлопотах в своей кладовой и девичьей”; хлестаков: “без царя в голове”, “говорит и действует без всякого соображения”; осип: “слуга, таков, как обыкновенно бывают слуги несколько пожилых лет”; ляпкин-тяпкин: “человек, прочитавший пять или шесть книг и потому несколько вольнодумен”; почтмейстер: “простодушный до наивности человек”.  портреты даны также и в письмах хлестакова в петербург к своему приятелю тряпичкину. например, земляника, по выражению хлестакова, “совершенная свинья в ермолке”.  более полно эти портреты раскрываются в речевых характеристиках персонажей. солидный городничий и разговор ведет степенный и размеренный: “право”, “так вот какое обстоятельство”, “полно, полно вам! ” провинциальная кокетка анна андреевна суетлива и невыдержанна; речь ее отрывиста и экспрессивна: “кто же это? это, однако, досадно! кто же бы это такой был? ” хлестаков, кстати, по манере изъясняться несколько схож с анной андреевной. то же обилие восклицаний, сумбурная, отрывистая речь: “я, брат, не такого рода! со мной не ”, та же рисовка: “а ваши глаза лучше, чем важные ”  основным приемом, которым пользуется гоголь при комическом изображении чиновников, является гипербола. этот прием применяет автор в изображении христиана ивановича гибнера, который не в состоянии даже общаться со своими больными по причине полного незнания языка, и амоса федоровича с почтмейстером, решивших, что приезд ревизора предвещает грядущую войну. гиперболична поначалу и сама фабула комедии, но по мере развития, сюжетного действия, начиная с рассказа хлестакова о его петербургской жизни, гипербола сменяется гротеском. ослепленные страхом за свое будущее чиновники и хватающиеся за хлестакова как за соломинку городское купечество и обыватели не в состоянии оценить всей абсурдности происходящего, и несуразности одна на другую: тут и унтер-офицерша, которая “сама себя высекла”, и бобчинский, просящий довести до сведения его императорского величества, что “в таком-то городе живет петр иванович бобчинский”, и многое   кульминация и следующая сразу за ней развязка наступают резко, жестко. письмо хлестакова дает событиям такое простое и даже банальное объяснение, что в этот момент оно выглядит для городничего, например, гораздо более неправдоподобным, чем все хлестаковские фантазии. немного об образе городничего. по всей видимости, ему придется расплатиться за грехи своего окружения в целом. разумеется, он и сам не ангел, но удар настолько силен, что у городничего наступает нечто вроде прозрения: “ничего не вижу: вижу какие-то свиные рыла вместо лиц, а больше ” “чему смеетесь? над собой смеетесь! ” — бросает он в лицо чиновникам „и в зал. наделив городничего сарказмом, гоголь делает его более человечным и тем самым возвышает над остальными персонажами комедии.  немая сцена: как громом пораженные, стоят обитатели провинциального городка, погрязшие во взятках, пьянстве, сплетнях. но вот идет очищающая гроза, которая смоет грязь, накажет порок и наградит добродетель. в этой сцене гоголь отразил свою веру в справедливость высшей власти, бичуя тем самым, по выражению некрасова, “маленьких воришек для удовольствия больших”.