Цитатна характеристика захара беркута і.франко.пліз

1. але мiй батько досвiдний чоловiк i радо служить громадi. як вiн говорить на радi громадськiй, так не зумiє нiхто в цiлiй верховинi. громада слухає батькової ради,- але власти батько мiй не має нiякої i не жадає її.

2. захар беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-лiтнiй старець, найстарший вiком у цiлiй тухольськiй громадi. батько вiсьмох синiв, iз яких три сидiли вже разом iз ним мiж старцями, а наймолодший максим, мов здоровий дубчак мiж явориною, визначався мiж усiм тухольським парубоцтвом. високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвiдом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давнiх патрiархiв, батькiв i провiдникiв цiлого народу, про яких говорять нам тисячолiтнi пiснi та перекази. невважаючи на глибоку старiсть, захар беркут був iще сильний i кремезний. правда, вiн не робив уже коло поля, не гонив овець у полонину, анi не ловив звiра в лiсових нетрях,- та проте працювати вiн не переставав. сад, пасiка й лiки – се була його робота. скоро лишень весна завiтає в тухольськi гори, захар беркут уже в своїм саду, копле, чистить, пiдрiзує, щепить i пересаджує. дивувалися громадяни його знанню в садiвництвi, тим бiльше дивувалися, що вiн не крився з тим знанням, але радо навчав кождого, показував i заохочував. пасiка його була в лiсi, i кождої погiдної днини захар беркут ходив у свою пасiку, хоч дорога була утяжлива i досить далека. а вже найбiльшим добродiєм уважали тухольцi захара беркута за його лiки. коли було настане час, мiж зеленими святами а святом купайла, захар беркут з своїм наймолодшим сином максимом iде на кiлька недiль у гори за зiллям i лiками. правда, чистi та простi звичаї тодiшнього народу, свiже тухольське повiтря, просторi та здоровi хати i ненастанна, та зовсiм не надсильна праця – все те вкупi хоронило людей вiд частих i заразливих хороб. зате частiше лучалися калiцтва, рани, на якi, певно, нiякий знахар не вмiв так скоро i так гарно зарадити, як захар беркут.

3. але не в тiм усiм покладав захар беркут головну вагу свого старечого життя. “життя лиш доти має вартiсть,- говорив вiн частенько,- доки чоловiк може iншим. коли вiн став для iнших тягарем, а хiсна не приносить їм нiякого, тодi вiн уже не чоловiк, а завада, тодi вiн уже й жити не варт. хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для iнших i їсти ласкавий, хоч i як заслужений хлiб! ” тi слова – то була провiдна, золота нитка в життю захара беркута. все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, говорив i думав вiн з поглядом на добро i хосен iнших, а поперед усього громади. громада – то був його свiт, то була цiль його життя.

4. в своїй чотирилiтнiй мандрiвцi захар беркут пiзнав свiт, був i в галичi, i в києвi, бачив князiв i їх дiла, пiзнав воякiв i купцiв, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’ятi, як матерiали для думки. вiн вернувся з мандрiвки не тiльки лiкарем, але й громадянином.

5. але не тiльки в самiй тухольщинi видний i спасенний був вплив захара беркута; його знали люди на кiльканадцять миль довкола, по руськiм i угорськiм боцi. та й то знали його не лиш як чудовного лiкаря, що лiчить рани i всякi болiстi, але й не менше як чудовного бесiдника та порадника, котрий “як заговорить, то немов бог тобi в серце вступає”, а як порадить чи то одному чоловiковi, чи й цiлiй громадi, то хоч цiлий майдан старцiв набери, то й тi вкупi, певно, лiпшої ради не придумають.

Навряд чи варто сперечатися з тим, що Тарас Шевченко вважав проблему материнства однією з найсерйозніших проблем суспільства, в якому він жив. У цьому немає нічого дивного, особливо якщо врахувати, яка доля була у самого цього українського автора. У молодому віці він втратив маму, вона померла, а тому йому було набагато важче, а мачуха його зовсім не любила. У той же час протягом свого життя він бачив, як важко доводиться жінкам, як сильно вони відірвані від своїх дітей, які негативні наслідки все це має.

Одна з найбільш трагічних героїнь твору Шевченка Катерина з однойменної поеми народила сина не поза шлюбом, але ще й від москаля, тобто від ворога. За це вона отримала важку кару – її прогнали з дому батьки. Пізніше, коли вона відшукала москаля, він не захотів бачити ні її, ні дитини, після чого вона покінчила життя самогубством, а свою дитину залишила напризволяще.

У подібній ситуації опинилася і Ганна, головна героїня поеми «Наймичка». Вона теж народила дитину, сина, поза шлюбом. Вона розуміла, що її саму та її дитину чекає ганьба, але їй вдалося придумати набагато більш оптимальний вихід, ніж Катерині з однойменного твору.

Ганна знала, де живе сім’я, яка завжди дуже хотіла дітей, але не могла їх мати. Саме цій сім’ї Ганна і підкинула малюка. Природно, сім’я ця була дуже рада знахідці, прийняла малюка з любов’ю. Але Ганна не могла залишатися далеко від дитини, тому вона запропонувала свої безкоштовні послуги у якості наймички. Таким чином, вона змогла доглядати за своїм хлопчиком в таємниці. Він виріс красивим і щасливим, лише перед самою своєю смертю Ганна зізналася йому, що вона його справжня мама.

На відміну від сина Ганни, син Катерини після смерті матері зміг трудитися лише на найгіршій тодішній роботі – він був поводирем для сліпих людей. Навряд чи він міг сподіватися на те, що він виросте, стане успішним і красивим чоловіком і одружиться. Втім, навряд чи варто надто звинувачувати Катерину в цьому. Звичайно, вона була менш кмітливою і розумною, ніж Ганна, в іншому випадку вона змогла б знайти якийсь подібний вихід. Але все-таки вона теж була люблячою матір’ю. Вона не змогла залишитися в живих через свою надмірну емоційність і віру в людство. Катерина наївно вважала, що москаль не відвернеться від своєї дитини, зможе прийняти хлопчика. Але коли він відмовився від цього, Катерина була вбита морально і в пориві цих емоцій скоїла суїцид.

Образи Катерини та Ганни цікаві по-своєму. Тарас Шевченко був дійсно стурбований важкими долями матерів, особливо тих, які народили дітей поза шлюбом. За великим рахунком, обидві описані ним жінки були нещасні, але одна з них все-таки змогла зробити кращою долю свого сина.