1) напишите анализ стихотворения 2)основная мысль 3)темы поднятые автором (например: тема любви, тема природы) 4)выписать художественные средства 5) что произошло в его жизни что послужило написанию этого стихотворения. высоцкий надо с кем-то рассорить кого-то - только с кем и кого? надо сделать трагичное что-то - только что, для чего? надо выстрадать, надо забыться - только в чём и зачем? надо как-то однажды напиться - только с кем, только с кем? надо сделать хорошее что-то - для кого, для чего? это может быть только работа для себя самого! ну, а что для других, что для многих? что для лучших друзей? а для них - земляные дороги души моей!

владимир высоцкий – явление уникальное, исключительное. это поэт с гитарой, или бард. сам он называл свои стихи «авторской песней». в своих стихах-песнях  высоцкий откликался «на злобу дня», он обращался к прошлому нашей родины, писал и пел о человеческих переживаниях и одушевлял  природу,   воскрешал такие вечные чувства и понятия, как любовь, дружба, честь, правда, добро, свобода.

  поэт не отделял себя от своих героев, остро ощущал и как бы перекладывал на свои плечи сложную запутанность их судеб, боль и горечь переживаний. его песни — своего рода самопознание человеческой души. в 1970 году он написал стихотворение «надо с кем-то рассорить кого-то…» трудно сказать, что произошло в его жизни в это время и что послужило поводом для написания этого стихотворения, но это, я думаю, не самое главное. в творчестве высоцкого песни-монологи (от своего имени, от лица реальных и условных персонажей), хотя в них может присутствовать и разговорно-диалогическое начало, но в целом это "песни-роли". для них характерно наличие автора (поэта и композитора), который одновременно и режиссер-постановщик, и актер-исполнитель своих произведений перед слушателем. стихотворение «надо с кем-то рассорить кого-то…» небольшое, всего четыре строфы, основная мысль  которого заключена в риторических вопросах: нужно кого-то с кем-то рассорить, надо выстрадать и забыться, надо напиться, надо сделать что-то хорошее. нужно сделать что-то   для многих, а что-то для друзей. одни вопросы. смог ли на них ответить сам поэт, мы этого уже не узнаем. хочется думать, что смог. для него характерно особое ощущение деталей человеческого поведения и психологии, мыслей и чувств, жестов и поступков, а главное — предельная достоверность воссоздания живой разговорной речи. поэт стихотворение написал   анапестом, используя перекрестную рифмовку. язык   стихотворения   может показаться слишком обычным,   даже -примитивным, но это впечатление обманчиво. здесь оттенки живой разговорной интонации, определяющей особенности его вопросов, в которых заложен глубокий смысл. изобразительных средств при таком обилии вопросов мало? это несколько эпитетов: «земляные дороги», «лучших друзей», «трагичное что-то», «хорошее что-то» и одна метафора в последней строфе: «а для них[друзей] - земляные дороги//души моей! »

о чем бы не писал высоцкий, он писал для нас. 

Романтичний герой – це головний герой твору літературного жанру романтизм, який наділений певними характерними особливостями. Не можна сказати, що ці особливості завжди однакові, але все ж певні спільні риси мають місце. На тлі цього досить складно уявити ідеальний образ романтичного героя, який би найкраще підійшов особисто мені.

Найчастіше герої романтичних творів, романтики, мають дуже витончену і навіть ідеалістичну особистість. Це логічно, адже сам жанр вміщував ці ідеї. Жанр романтизму має в якості своєї головної особливості те, що він намагається відступити від надмірного раціоналізму і тим самим стати чимось іншим, більш натхненним, таким, що прагне до краси, душевної гармонії і комфорту. Саме тому герої-романтики практично у всіх випадках поділяли ці ідеалістичні ідеї. Вони з великим скепсисом ставилися до сухих фактів і нерідко відмовлялися слідувати на поводу у несприятливих обставин. Аналізуючи літературні твори Лермонтова, Гюго, Міцкевича, Мелвіла та інших романтиків можна прийти до висновку, що романтична натура їх головних героїв прагнула до безкінечності і усвідомлення себе в ній.

Що стосується особисто мене і моїх вподобань щодо романтичного героя, то моя думка дещо відрізняється від загальноприйнятої. Мені ближче позиція відомого французького письменника Стендаля, який мав схильність вважати романтизм трохи іншим, ніж всі його сучасники і колеги по жанру. Насамперед, хотілося б спертися на інформацію, зазначену Стендалем в епіграфі до його роману «Червоне і чорне», де він особливо наголосив на необхідності дослідження вчинків і характерів людей, а не на простому спогляданні за дійсністю, як це часто відбувається у інших письменників-романтистів. Тобто, згідно зі Стендалем, романтичний герой повинен бути більш активним, таким, який перебуває у постійному пошуку й все ж більше замислюється. Це цілком вписується в логіку романтизму, яка є відмінною від раціональної логіки. Необхідно враховувати об’єктивно існуючу реальність, реальний устрій суспільства і виходячи з цього робити висновки щодо можливості або неможливості реалізації задуманого.

Підбиваючи підсумки і наводячи останні штрихи образу мого романтичного героя, варто сказати, що він володіє всіма тими обов’язковими для цього літературного жанру характеристиками, але в той же час дещо більш реальний, приземлений і націлений на результат в умовах об’єктивної реальності.

Объяснение: