Охарактеризуйте один день из жизни бояр или горожан в древней руси

122

382

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

gsa04

История

4,4(99 оценок)

Вxi – xii веках общество было неоднородным: князья рюриковичи – верхушка общества; бояре – «думцы», они были , , получали дань с различных областей; духовенство - епископы и игумены, верхушка церкви (получали десятину), бедные монахи и городское духовенство; горожане (купцы, ремесленники) ; сельские общинники (смерды – данники князя) ; челядь, холопы, рабы (полностью зависели от хозяина). в обществе сложился нравственный идеал – монашеское житьё (светского идеала – европейского идеала рыцарства с его культом личной чести, поклонениям женщине, уважениям достоинства другого человека не сложилось). князья жили в дворцах – хоромах – каменных или деревянных с башнями, теремами, избами, лестницами и т.п. особая постройка – гридница – большое парадное помещение, где князь держал совет с боярами, пировал со своей дружиной. одевались князья в дорогие одежды из привозных тканей. плащ – корзно был скреплен у плеча драгоценной застежкой. основная одежда – длинная рубаха с расшитым оплечьем, с цветной каймой по краям. нижняя одежда – сорочка и штаны. высокая шапка с меховой опушкой, дра-гоценный пояс, длинные сапоги из цветного сафьяна. важное дело для князя – военные походы (например, владимир мономах совершил 83 похода). вставали с рассветом, молились богу, далее был совет с боярами или суд, а потом либо дань собирать, либо на охоту. в полдень обязательный сон. любимые забавы – ловы – охота с псами и конные ристалища. непременный атрибут это пиры в окружении бояр, дружинников, где их веселили скоморохи с гуслями и сопелями (дудками). хозяйственной опорой князей были сёла, в которых распоряжались их (огнищане, тиуны). князья знали грамоту и вступали в церковный брак.

Ооооооокккккккк

История

4,4(50 оценок)

1728, 29 березня – у селі Лемеші (нині Чернігівщина) в родині козака Григорія Розума та Наталії Розумихи народився Кирило Розумовський, останній гетьман Лівобережної України, граф.

У 18 років він став президентом Російської Академії наук, яку очолював протягом п’ятдесяти років. Перші чотири її президенти були німцями. Після того як російською імператрицею стала Єлизавета І, вона спрямувала свою політику проти засилля німців. Протягом п’яти років посада президента залишалася вакантною. Бо Єлизавета не бачила достойної кандидатури. На той час Кирило Розумовський повернувся до Петербурга з-за кордону, отримавши там гарну європейську освіту. Та найголовніше – став довіреною особою імператриці.

Старший брат Кирила Олексій Розумовський, завдяки чудовому голосу опинився у придворній капелі, став фаворитом доньки Петра І цесарівни Єлизавети. Після сходження Єлизавети І на престол, Олексій Розумовський отримав звання й маєтності та мав неабиякий вплив при дворі. Він забрав до Петербурга Кирила Розумовського. Різниця у віці між братами була у 19 років, тож Олексій опікувався молодшим братом як батько. Відправив Кирила на навчання до найкращих закладів Німеччини, Франції та Італії.

Після повернення з Європи Кирило Розумовський поринув у веселе та безтурботне життя вельможі єлизаветинського двору. «Маючи гарну зовнішність і гострий розум, – писала у мемуарах Катерини ІІ,– зумів досягти у вищому світі загальної шани і любові. Особливою популярністю й успіхом Кирило Григорович користувався у придворних красунь».

1746-го він одружився з родичкою імператриці Катериною Наришкіною, яка мала величезний посаг у вигляді кількох десятків тисяч кріпаків, села та нерухомість у Петербурзі й Москві.

1747-го імператриця відновила гетьманство в Україні. Цьому сприяли міжнародні обставини та прохання козацької старшини. 1750-го на козацькій раді у Глухові Кирила Розумовського обрали гетьманом Лівобережної України. Кандидатуру гетьмана визначала імператриця, а на Глухівській раді відбулося втілення сценарію «обрання».

Кирило Розумовський не поспішав відмовлятися від столичного життя. Лише за наказом імператриці у липні 1751-го новообраний гетьман з величезною свитою прибув до Глухова, де йому влаштували помпезну зустріч. Своєю резиденцією гетьман обрав Батурин, де спорудив палац, який був мініатюрною копією двору Петербурзького. Кімнати прикрашали картини, оксамит, золотий посуд, дорогі меблі. Потреби гетьмана тут обслуговувало 260 людей. У гетьманських палацах у Глухові та Батурині працювали капеляни, по декілька десятків музикантів, сотники, стрільці та пташники. Для охорони гетьмана існував спеціальний кінний загін, який вдягався в зелені гусарські мундири.