Особенности древней афинской демократии

1. общие особенности. понятие афинского гражданства. по своему политическому устройству, структуре государственных органов греческие полисы   делились на два основных типа: полисы с демократическим устройством и полисы с олигархическим правлением.

  2. народное собрание в афинах. главным и решающим органом власти в афинах было народное собрание. на народное собрание собирались все граждане независимо от их имущественного положения, проживавшие в городе афинах.женщины не имели права участвовать в политической и общественной жизни.

3. совет 500 и ареопаг. решения народного собрания, которые становились государственными законами, обычно начинались со слов «постановил совет и народ». совет состоял из 500 человек, по 50 от каждой из 10 афинских фил.

  4. выборные должностные лица.

  5. суд присяжных — гелиея. одним из важнейших органов афинской демократии был суд присяжных—гелиея. по преданию, она была создана еще во времена солона, на рубеже vii—vi вв. до н. э. роль гелиеи в v—iv вв. до н. э. возросла, и ее влияние в государственной жизни стало довольно высоким. афинская гелиея избиралась в количестве б тыс. граждан.

  6. социальная политика афинской демократии. демократический строй предполагал самое широкое участие в государством всех категорий афинского гражданства. 

У день Венери, що символізує важливі зміни, трансформації та метаморфози, – а саме, у середу, 7 лютого 1483 р. – у Римі знаний вчений, філософ, астроном і астролог Юрій Дрогобич (власне: Юрій Донат-Котермак) видав трактат "Прогностична оцінка поточного 1483 року" ("Ludicium pronosticon Anni MCCCCLXXXIII"), що став першою відомою друкованою книгою українського автора! Прикметно, що власними стараннями видання здійснив відомий нюрнберзький компасних справ майстер Ехуаріус Зільбер (Equarius Zilber; 1460-1532), наче то був орієнтир – куди слід рухатися народам і державам.

Вирувала епоха Ренесансу, коли інтеграційно все було вперше, коли все було можливо. Не віриться, але саме тоді, наприклад, з’явилась і перша європейська друкована карта. Щоправда, нею стала… гравюра на дереві, і народилась вона у м.Ауґсбурзі, Німеччина у 1472 р. як ілюстрація до географічної частини наукової розвідки під назвою “Etymologiae” (“Походження”), що була своєрідною стислою енциклопедію “всього і про все”, складеною Ісидором Севільським та виданою значно пізніше, у XVII столітті.

Хто він був, отой професор медицини Яґеллонського університету – Юрій Дрогобич, лекції якого у Кракові кілька семестрів відвідував Миколай Коперник, у майбутньому – видатний астроном? Хто він був, отой загадковий український Нострадамус, чиї лекції з астрології та медицини протягом навчального року слухав відомий німецький поет-гуманіст Конрад Цельтіс, душа і голова Дунайської колегії поетів і математиків?

Ще ХIХ століття справжнє ім’я та реальна національність Юрія Дрогобича ховалися від загалу в архівних нетрях, тому до 1920-х років українець був відомий або як… Джорджо да Леополі, або й взагалі – Georgius Drohobicz de Russia. Хоча самої тієї "Russia" за життя Юрія Дрогобича ще не існувало, а була лишень така собі миршава Московія. У його науковому імені йшлося про інші терени – Руське воєводство Королівства Польща. Даючи вступ до одного з авторських трактатів, творчий метод він викладав у такий б:

- Більшість тепер виставляє напоказ свої праці, святотче, / Дбаючи щонайпильніш про честолюбство та зиск. / Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням: / Хай буде користь від них роду людському в житті, – скаже український енциклопедист, як зав’яже…

*   *   *

Від народження звався він Юрій Михайлович Донат-Котермак. І побачив він світ у 1450 р. у місті Дрогобичі Руського воєводства Королівства Польща (нині – Львівська область), тому такий безхитрісний псевдонім відомий вчений епохи Відродження й обрав. Хлопчик з’явився на світ у родині Михайла Доната солевара (за іншою версією – збіднілого дрогобицького шляхтича). Як насправді було – хтозна, але, здавалося, ніяких сподівань на майбутнє молодша в сім’ї дитина не мала. Бо ріс Юрко із завжди заклопотаним батьком та старшою сестрою замість матері, яка пішла зі світу занадто молодою.

Топка (конічна грудка солі), черин (пательня, де варять сіль), жупник (керуючий родовищем солі) – то була побутова мова дрогобицьких солеварів. Від початку ХV століття Зварицьке передмістя Дрогобича мало славу потужного осередку видобування солі. Про це свідчать три найстаріші місцеві храми – згадувані в документах ХV ст. церкви: Юра, П’ятницька та Чесного Хреста. А дерев’яні Божі будинки тоді, нагадаю, в тутешніх місцях ставилися поблизу соляних промислів, на невеликій віддалі один від одного, аби знесилені солевари мали здоров’я та час прийти до Бога – сповідатися, послухати напучання панотця в парафіяльному соборі та, звісно, дати грошви на храм.

Разом із сусідніми хлопчаками першу освіту малий Юрко Котермак здобув у парафіяльній школі, у літнього пароха тридільної церкви Святого Юра, о.Євтимія. Той доживав віку при храмі, а бідним дітям городян щедро давав читати книги додому. Тоді син солевара навчився читати, отримав перші навички із розрахунків пасхалій, засвоїв ази латини.

Церква Святого Юра в Дрогобичі 1