Чому повість діккенса називається *різдвяна пісня у прозі* ? на контрольну з зарубіжноїїїї дуже потрі

ійський письменник-реаліст, найвідоміший представник соціально-побутової прози xix століття. г. честертон зазначав, що діккенс мав два великі таланти — вміння писати смішне та вміння змальовувати жахливе.

все це дійсно відображається в «різдвяній пісні». основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі. відбувається якась подія — і починається духовне відродження людини, яка забула, що вона створена за образом і подобою божою. дверний молоток перетворюється на обличчя джейкоба марлі,що помер саме на святвечір сім років тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі священного писання, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого марлі попереджає друга про наслідки життя без божої іскри в душі, духи різдва ведуть скруджа від дитинства до смерті, — і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари.

доречно пояснити, що слово *scrooge* у перекладі з ійської — скнара. душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім’ям померлого компаньйона — марлі. автор змальовує скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який сидить в своїй промороженій конторі й не дозволяє, клерку купити хоч трохи вугілля. який контраст з племінником скруджа фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого різдва: «здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. щоки у нього червоніли! очі блищали, а з рота йшла пара»! свого героя діккенс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. «твої губи дрижать, — промовив дух. — а що це котиться по твоїй щоці? » перший лід морозної глиби розтоплюється першою сльозинкою, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, що він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, що не сказав теплого слова своєму клерку. після першої сльози скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе — заплакав. і якщо спочатку він не вірить марлі, а духа минулого різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то духа прийдешнього різдва він уже просить: «веди мене куди хочеш! якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь». і не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв бобові кречету.

п’ять строф «різдвяної пісні в прозі» — це гімн на славу різдва, «днів милосердя, доброти і єдиних днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, — навіть у бідних і знедолених, — таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили».

одне з якнайкращих добрих і світлих свят — це свято різдва. у кожного народу є свій літературний твір, присвячений різдву: «ніч перед різдвом» м. гоголя, «сніжна королева» андерсена, цикл «різдвяних повістей» ч. діккенса, серед яких «різдвяна пісня у прозі» як прояв віри в добру суть людини, у можливість перетворень напередодні різдва.

у творі чарльза діккенса чарівна сила різдва — духи різдва — напередодні свята головному героєві — скруджу — людині, що потрапила під владу грошей, по-іншому подивитися на життя, позбавитися від черствості та відособленості. пригадати себе у дитинстві й багатьох інших людей, тих, що зустрілися йому на життєвому шляху. стати чуйною людиною, відчути потребу в спілкуванні з іншими людьми і наданні тим, хто цього потребують. духи різдва вилікували скруджа від зла і жадання грошей, змінили його.

так чарівна зустріч, що відбулася в ніч перед різдвом, змінила світосприймання скруджа, і він почав по-іншому відноситися до життя і навколишніх людей. а свята стали для нього не «марною втратою часу», а прекрасною можливістю зробити щось приємне.

краткое содержание;) надеюсь

Объяснение:

На заводе работал одинокий старик по прозвищу Кокованя. Семьи у него не было, и однажды он решил взять на воспитание сиротку. Кокованя поинтересовался у знакомых, есть ли у кого не примете беспризорный ребенок. Ему ответили, что недавно «осиротела семья Григория Потопаева»: старших девочек взял к себе на работу местный барин, а шестилетняя Даренка оказалась никому не нужна.

Призадумался Кокованя – он хотел взять к себе мальчонку, чтобы обучить своему делу, вырастить на старость. Когда же он узнал, что за девочкой нет никакого ухода, и чужие люди, поселившиеся в доме ее родителей, каждый раз попрекают сиротку куском хлеба, он согласился забрать Даренку к себе.

В праздничный день Кокованя навестил семью, в которой жила девочка. Он познакомился с ней, рассказал, что летом занимается добычей золота, а зимой охотится. Чтобы заинтересовать сиротку, он рассказал ей историю о необыкновенном козле. Девочке «любопытно стало про козла-то узнать», да и дедушка показался ей добрым и ласковым. Она согласилась переехать к нему, но с одним условием – взять с собой худенькую и ободранную кошку Муренку, к которой она успела привязаться всем сердцем.