Что вы знаете об израильско-иудейском государстве? какие изменения произошли в государстве при царствовании соломона?

в правление сына  рамсеса ii  фараона  менептаха  (предположительно около 1210  г. до  н.  э.) в фивах была установлена  стела, описывающая его военные походы, в том числе и подавление восстания в (принадлежавшем египту со времён  тутмоса iii) ханаане: «уведён был [город]  ашкелон, схвачен был [город]  газру, [город]  иеноам  сотворен несуществующим, [народ] исриар (израиль) опустошен, нет зерна его».

первые древнееврейские племена (колена) предположительно появляются в восточном средиземноморье около 1200 года до  н.  э.[2]  cамые древние обнаруженные здесь 250 еврейских поселений (причём не на разрушенных ханаанских городищах, как утверждается в книге иисуса навина, а на незаселённых прежде возвышенностях)[3].

согласно библии,  иисус навин  вёл наступательную войну и, пользуясь раздробленностью местных  ханаанских  князей, за короткое время разбил их одного за другим, при этом подвергая всё население поголовному истреблению, включая женщин, стариков и детей, находившему себе оправдание в той ужасной степени религиозно-нравственного развращения, на которой находились ханаанские народы и при которой они становились решительно опасными для религии и нравственности избранного народа. завоевание якобы было исполнено в семь лет, и завоеванная земля была разделена между  двенадцатью племенами, на которые разделялся народ (по числу своих двенадцатиродоначальников, сыновей иакова), с выделением из них тринадцатого колена  левиты  на священное служение.

после смерти иисуса навина народ остался без определенного политического вождя и фактически распался на двенадцать самостоятельных республик, объединением для которых служило лишь единство религии и закона и сознание своего братства по крови. это разделение естественно ослабило народ политически, и он стал поддаваться влиянию оставшегося не истреблённым ханаанского населения и увлекаться идолопоклонстом (культ  ваала  и  астарты). этим пользовались как туземные, так и окружающие народы и, мстя евреям за их прежние победы, подчиняли их себе и подвергали жестоким угнетениям.

от этих бедствий народ был избавлен старейшинами и вождями, так называемыми судьями, среди которых особенно пророчица  девора,  гедеон  и  самсон, гроза  филистимлян. несмотря на эти подвиги отдельных лиц, вся периода судей (продолжавшегося около 350 лет) есть постепенных заблуждений, беззаконий и идолопоклонства народа с неразлучно следовавшими за ними бедствиями. среди избранного народа почти совсем забыта была его религия, и на место её явились суеверия, распространявшиеся бродячими  левитами.

внутреннее беззаконие и всеобщее довершают картину жизни израильского народа в те дни,  «когда у него не было царя и когда каждый делал то, что ему казалось справедливым»  (суд.  21: 25). при таком положении еврейскому народу грозила окончательная гибель, но он избавлен был от неё последним и наиболее знаменитым судьёй  самуилом. своим проницательным умом открыв самый источник бедствий своего народа, он посвятил всю свою жизнь благу его и решился произвести в нём радикальное религиозно-общественное преобразование. сосредоточивая в своей личности и духовную, и гражданскую власть и будучи пламенным ревнителем веры отцов, он с целью возрождения народа, сам будучи пророком и учителем веры, пришёл к мысли основать учреждение, которое могло бы навсегда служить источником духовного просвещения и из которого могли бы выходить просвещенные ревнители веры и закона. такое учреждение и явилось в виде пророческих школ, или так называемых «сонмов пророков». из этих школ впоследствии и выходили те доблестные мужи, которые бесстрашно говорили горькую правду сильным мира сего. одушевленные самоотверженной ревностью об истинном благе народа, они были бесстрашными поборниками истинной религии и выступали решительными защитниками её при всякой угрожавшей ей опасности. деятельность их развивалась и крепла по мере хода жизни народа, и с течением времени они сделались грозными мстителями за всякое попрание религии, истины и справедливости. своей неустанной проповедью они с этого времени не переставали будить совесть народа и его правителей и тем поддерживали в нём дух истинной религии и доброй нравственности.

Відповідь:

Крім Польщі та Литви, на українські землі зазіхали Угорщина, Османська імперія та Московська держава.

Поступове захоплення Закарпаття Угорським королівством розпочалося в 30-х pp. XI ст., коли до його складу було включено північну частину краю. У XII ст. така ж доля спіткала весь край (нетривалий час Закарпаття було під контролем галицько-волинських князів). Від цього часу правителі Угорщини почали титулуватися "князями русинів".

Закарпаття у складі Угорського королівства поділялося на адміністративно- територіальні одиниці – комітати (жупи), які очолювали ішпани (жупани) – намісники, яких призначав король.

Король щедро роздавав землі краю угорським дворянам, католицьким храмам і русинській знаті, яка мадяризувалася (переймала угорську мову, культуру і переходила в католицтво). Угорці-землевласники переселяли в новопридбані маєтки угорських селян, а русинів витісняли в гірські райони з неродючими ґрунтами. Місцеве населення було закріпачено, позбавлено будь-яких прав і свобод.

Незадоволені існуючими порядками, селяни-русини неодноразово піднімали повстання, зокрема у 1315 та 1320 pp. на Закарпатті повстання проти угорської влади. Селяни і міщани краю разом з угорцями брали участь у повстанні 1514 р., очолюваному Дьєрдем Дожем. Проте всі виступи були жорстоко придушені.

Поразка угорсько-чеської армії у битві з турками під Могачем у 1526 р. спричинила розподіл Угорщини між Туреччиною, Трансильванією та Австрією. Східну частину Закарпаття отримала Трансільванія, а західну – Австрія. Упродовж наступних десятиліть закарпатські землі стали ареною постійної боротьби, що завдавало краю великих втрат.

Буковина входила спочатку до складу Київської держави, а потім – Галицько-Волинської держави. Під час монгольської навали зв'язки цих земель із галицько-волинськими послабилися, що спричинило виникнення в першій половині XIV ст. у північній частині Буковини Шипинської землі, яка перебувала під управлінням Золотої Орди. У середині XIV ст. буковинські землі захопила Угорщина, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню в південну частину краю румунського населення з Трансильванії і Марморощини. Після проголошення незалежності Молдавського князівства (1359 р.) Буковина увійшла до її складу, де й перебувала до 1774 р. У складі

Молдавії Шипинська земля (її територія, в основному, збігається з сучасною Чернівецькою областю) зберігала до середини XV ст. свою автономію. Із втратою автономії зникла й назва, а ці землі були поділені на Чернівецький і Хотинський повіти і стали називатися Буковиною.

У 1514 р. Молдавія опинилася спочатку у васальній залежності від Османської імперії, а наприкінці XVI ст. стала її провінцією. Таким чином, Північна Буковина також потрапила під турецьке панування. У 1774 р. Буковину захопила Австрія.

У результаті монгольської навали більша частина південноруських земель опинилася в залежності від Золотої Орди. У 70-х pp. XIII ст. у Північному Причорномор'ї – від Дунаю до Дону – сформувався окремий Ногайський улус. На початку 60-х pp. XIV ст. межиріччя Дніпра й Нижнього Дунаю займали Кримська, Перекопська і Джамболунська орди. Поволі осідаючи в степовій частині Криму, чорноморські орди дедалі більше усамостійнювалися від Золотої Орди. Урешті-решт нащадок Чингізхана, Хаджі-Гірей, спираючись на прихильну до ідеї створення незалежної держави татарську знать, у 1428–1430 pp. утворив Кримське ханство. Згодом воно вийшло зі складу Золотої Орди і в 1455 р. проголосило свою незалежність. Проте незалежним Кримське ханство залишалося недовго й у 1478 р. було змушене визнати свою васальну залежність від Османської імперії, яка захопила чорноморське узбережжя Криму.

Пояснення: