Ісимволізує в шевченковій творчості «садок вишневий коло хати»? яким є ваш «садок вишневий»? напишіть твір-роздум «мій «садок вишневий».
278
371
Ответы на вопрос:
Тарас шевченко довгий час перебував у казематі петропавлівської фортеці. допити, довгі самотні дні й ночі в камері. багато пережив, передумав поет за цей час. якби не поезія, ми про це ніколи б не дізналися. поетові пощастило дістати аркуш паперу і записати на ньому тринадцять віршів. справжнім шедевром серед них є поезія «садок вишневий коло хати». у ньому немає узвичаєних художніх засобів, ніяких барв. вечір в україні постає перед читачем у всій своїй красі. чудові картини природи, працю і побут селянської родини бачимо за зорових і слухових образів, створених поетом: сім’я вечеря коло хати, вечірня зіронька встає. дочка вечерять подає, а мати хоче научати, так соловейко не дає. серед такої природи людині весело і спокійно. шевченко змалював дружну сім’ю, де панує взаємоповага, любов і гармонія. поезія викликає почуття гордості і захоплення красою природи. вірш написано у фольклорному стилі. він покладений на музику я. степовим, став народною піснею.
Чи спростилися би стосунки
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Проблема батькiв та дiтей є провiдною темою багатьох творiв як у свiтовiй, так, зокрема, i в українськiй лiтературі. І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Кайдашева сім'я» з великою майстернiстю показав життя українського села пiсля реформи 1861 року, викривши причини непорозумiнь i сварок на прикладi сiм'ї Кайдашiв, показав, як і чим жило молоде покоління в перші десятиліття після скасування кріпосного права. Важко було старшому поколінню, а молодому все було вперше: вперше будували своє життя некріпаками, вперше одружувалися за велінням свого серця, а не за велінням пана. А старше покоління хотіло, щоб їх слухали, як все життя слухали вони своїх батьків, пана тощо. Проблема ця вiчна, i висвiтлюється та розв'язується вона кожного разу дуже цiкаво. Головне для розв'язання цього конфлiкту, на мою думку, є усвiдомлення його причини.
Основною ж причиною конфлiкту мiж старшими та молодшими Кайдашами є нескiнченна суперечка за "моє" i "твоє", дрiбновласницькi iнстинкти Кайдашiв. Внаслiдок сутичок i боротьби за приватну власнiсть люди стають жорстокими, жалюгiдними, руйнують родиннi зв'язки, плямують власну гiднiсть та гідність близьких їм людей. Але є, на мiй погляд, тут ще один аспект - вiковий: старiсть не хоче поступатися своїми позицiями молодостi. Чесно кажучи, глибоко в душi менi дуже жаль старих Кайдашiв, що весь свiй вiк працювали, примножували добробут, ростили синiв. Їм, цим вже дорослим синам, врахувати б це, але вони впевнено будують своє життя, де на батькiвське "моє" вони вiдповiдають гострим опором. Та їх теж можна зрозумiти, бо в першi десятирiччя пiсля скасування крiпацтва свiдомiсть селян зазнала суттєвих змiн, що внесли в життя темного, забитого вiками панщини народу новi порядки. Важко до них пристосовується родина Кайдашiв, що складається з двох поколiнь. Думаю, крiм двох названих причин конфлiкту ("моє" - "твоє" та "старiсть - молодiсть"), автор висвiтлює ще одну: протирiччя мiж старим i новим ладом.
Саме соцiально-побутове середовище спотворює характери героїв повiстi, що стикаються у конфлiктi "батьки та дiти". Вічна проблема «батьків та дітей» теж прийшла до нас з сивої давнини. Однак І. С. Нечуй-Левицький уперше вказує нам на неповагу до батьків. Порушилася віковічна українська традиція шанобливого ставлення до батька-матері у дітей, і їх життя ламається, летить під укіс. Бо у своїй власній сім’ї не можна виховувати у дітей повагу до себе, коли ти зневажив своїх батьків - діти ж бо це бачать. І у нашому сьогоденні нерідко бачиш, як спілкуються брат із сестрою, бо заздрять один одному, бо спадок батьків не так поділили. Нехай Кайдаші були неосвічені затуркані панщиною, а що ж їх рівняє з нашими сучасниками? Чому ми не можемо піднятися над ними?
Останнім часом усе звертають на «український менталітет», але мені здається, що це тільки для того, щоб якось виправдати себе, бо ж таки соромно зізнатися собі у «кайдашевих звичках», які, на жаль, ще живуть серед нас. Хоч і здаються нам смішними суперечки Кайдашів, інколи ми пізнаємо в них і наших сучасників, які за «моє» готові на все. Але що цікаво - сміятись над Кайдашами - сміємось, а себе такими не бачимо. А жаль!
Популярно: Українська література
-
aigul66613.04.2020 03:51
-
aram007102.08.2020 22:15
-
сехун213.12.2022 01:59
-
mikreaz17.04.2022 07:33
-
Данил3057602.05.2023 03:02
-
KatkatamailRu05.11.2022 16:41
-
Эвридэй19.01.2020 03:41
-
даша3443020.07.2022 01:23
-
edynorozhok02.07.2020 01:42
-
namik240424.01.2021 18:31