Какой подвиг совершил ермак краткое описание

Ермак тимофеевич - завоеватель сибири. происхождение ермака неизвестно в точности: по одному преданию, он был родом с берегов камы (черепановская летопись), по другому - уроженцем качалинской станицы на дону (броневский). его имя, по мнению профессора  никитского  , есть изменение имени "ермолай"; другие и летописцы производят его от германа и еремея. одна летопись, считая имя ермака прозвищем, дает ему христианское имя василий. ермак был сначала атаманом одной из многочисленных казацких шаек, разбойничавших на волге и грабивших не только купцов и персидских послов, но и царские суда. спасаясь от московских воевод, дружина казаков (больше 500 человек), под начальством атаманов ермака тимофеевича,  ивана кольцо  , якова михайлова, никиты пана и  матвея мещеряка  , пошла вверх по каме и в июне 1579 г. прибыла на реку чусовую, в чусовские городки братьев  строгановых  . здесь казаки жили два года и строгановым защищать их городки от нападения соседних инородцев. 1 сентября 1581 г. дружина казаков, под главным начальством ермака, выступила в поход за каменный пояс (урал). инициатива этого похода, по летописям есиповской и ремизовской, принадлежала самому ермаку; участие строгановых ограничилось вынужденным снабжением казаков припасами и оружием. по свидетельству строгановской летописи (принимаемому  карамзиным  ,  соловьевым  и строгановы сами позвали казаков с волги на чусовую и отправили их в поход, присоединив к отряду ермака (540 человек) 300 ратных людей из своих владений. казаки поднялись на стругах вверх по чусовой и по ее притоку, реке серебряной, до сибирского волока, разделяющего бассейны камы и оби, и по волоку перетащили лодки в реку жеравлю (жаровлю). здесь казаки должны были зазимовать (ремизовская летопись) и только весной, по реке жеравле, баранче и тагилу, выплыли в туру. два раза разбили они сибирских татар, на туре и в устье тавды. кучум выслал против казаков маметкула, с большим войском, но и это войско было разбито ермаком на берегу тобола, при урочище бабасан. наконец на иртыше, под чувашевом, казаки нанесли окончательное поражение татарам. кучум оставил засеку, защищавшую главный город его ханства, сибирь, и бежал на юг, в ишимские степи. 26 октября 1582 г. ермак вступил в покинутую татарами сибирь. в декабре военачальник кучума маметкул истребил, из засады, один казацкий отряд на озере; но следующей весной казаки нанесли новый удар кучуму, взявши в плен маметкула, на реке вагае. лето 1583 г. ермак употребил на покорение татарских городков и улусов по реке иртышу и оби, встречая везде упорное сопротивление, и взял остяцкий город назым. после взятия г. сибири, ермак отправил гонцов к строгановым и посла к царю - атамана кольцо.  иоанн iv  принял его ласково, богато одарил казаков и в подкрепление им отправил князя  семена болховского  и ивана глухова, с 300 ратников. царские воеводы прибыли к ермаку осенью 1583 г., но их отряд не мог доставить существенной убавившейся в битвах казацкой дружине. атаманы гибли один за другим: при взятии назыма убит был никита пан; весной 1584 г. татары изменнически убили ивана кольцо и якова михайлова. атаман мещеряк был осажден в своем стане татарами и только с большими потерями заставил отступить их хана, карачу. 6 августа 1584 г. погиб и ермак тимофеевич. он шел с небольшим отрядом в 50 человек по иртышу; кучум ночью напал на спавших казаков и истребил весь отряд. ермак, по преданию, бросился в реку и утонул, не доплыв до своего струга. казаков оставалось так мало, что атаман мещеряк должен был выступить обратно в русь. после двухлетнего владения казаки уступили сибирь кучуму, чтобы через год вернуться туда с новым отрядом царских войск. некоторые ставят высоко личность ермака, "его мужество, предводительский талант, железную силу воли"; но факты, передаваемые летописями, не указаний на его личные качества и на степень личного его влияния. - ср. сибирские летописи, изданные  спасским  (санкт-петербург, 1821); ремизовская (кунгурская) летопись, изданная архивной комиссией.; дополнения к актам , т. i, № 117;   миллер  "сибирская "; небольсин "покорение сибири";   никитский  "журнал министерства народного просвещения" 1882 г.; № 5;   броневский" донского войска", т. i;   буцинский  "заселение сибири"; "пермская старина", выпуск 3 и 4. н. павлов-сильванский. 

Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. У «Пісні над піснями», як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.

Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.

Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір «істинним, скорботним романом»: кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.

Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!». Вони були з’єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.

Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: «наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Колоди і дошки… вже не кедри і буки… Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська… Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із «Пісні над піснями»?». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.

Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже «початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець».

Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний».

Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні над піснями», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося…Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.

Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець». Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті.

Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоетичніших творів єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання .