Написати твір роздум на тему "мій кінь шептало"

Вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки». з точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. я вважаю, що за образом шептала стоїть глибока алегорія.

шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? протест чи конформізм? цитата, винесена мною на початок твору, і спричинила глибокі й серйозні роздуми. але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу важливішими. але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь…

головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна степана. втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. мені було боляче це читати. це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. принаймні така моя думка. це історія підкорення, навіть поневолення. і якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині…

те саме з людиною. не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки».. але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, що волі не загубиться, не вивітриться? краще удати з себе скореного? чи треба бігти проти вітру, плисти проти течії? це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати… скільки разів на день ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. таке узагальнення підказав мені твір володимира дрозда. поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на нівдорозі…

вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. на даль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, а ніж відповідей. я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. і тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? от… і знов питання.важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. нелегко й взагалі знайти ці відповіді.

твір в. дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. я сподіваюсь, що, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але ндумки та почуття, що їх викликав у мене твір «білий кінь шептало» володимира дрозда, мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.

на основе фольклорного материала коцюбинский показывает соблюдения гуцулами обычаев, обрядов во время различных праздников, гадания, якобы в борьбе со злыми духами, которые должны помешать хозяйству гуцула и даже его жизни. в произведении описываются обычаи и обряды гуцулов, соблюдение которых обеспечивало благополучие или успех в газдуванни (обход вождем полонины, на которую должны ступить овец зажигания вождем «живого огня», доения молока и добычи будзу (сыра), взращивание скотинки, чтобы «не заболела , чтобы никто не сглазил … », гадание палагни на юрия — праздник весны, радости и солнца.

осознание единства с природой порождало стремление жить богатой духовной жизнью. природа и любовь раскрыть и развить лучшие стороны человеческой души, которая должна слышать не только мелодию гор, лесов, ручьев и водопадов, но и способна творить свою музыку. вот почему всю жизнь гуцула, чаще беспокойное, сопровождает коломийка — один из самых распространенных уснопоетичних жанров на гуцульщине. писатель вводит в текст повести и любовную, и бытовую коломыйку, подает их как запев до отдельных эпизодов, вводит в диалоги, вплетает время от времени в свой рассказ.  при встрече с маричкой иван играет мелодию неизвестной песни. с его сетевой дудки «… с горы на гору, с поточку в поточок — порх коломийка, такая легкая, прозрачная, что слышно, как от нее за плечами треплют крылышки …»

ой, прибежала с полонины  белая овца —  люблю тебя, красивая, люблю,  да и твои словечка …

повесть дает прекрасную возможность убедиться в том, что частушки лучше передавали душевное состояние их создателей.  «тени забытых предков» м. коцюбинский заканчивает описанием оригинального обряда, на который собирается молодежь повеселиться. этот обычай имеет определенный философский смысл, показывает триумф жизни над смертью, является проявлением мировоззрения народа. гуцул не хочет долго задумываться над смертью человека, оплакивать умершего.  заключительная сцена повести изображена в духе народного творчества. оптимистично заканчивается грустный рассказ о главном герое произведения, которым писатель сумел воскресить образ «забытого предка», показать место мифологии в жизни крестьянина.  таким образом, фольклорная основа повести дала м. коцюбинскому возможность нарушить важные философские проблемы: что такое настоящая красота, смысл человеческого бытия, потенциальные возможности народа, высокая мораль.