Як у лісовій пісні відтворюється проблема людини і природи

Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії «лісова пісня», звучить актуально і в наш час. якщо сьогодні ми знущаємося над природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. нам не вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які вміли жити в гармонії з оточуючим світом. світ химерних створінь, загадкових лісових духів живе своїм життям, за власними споконвічними законами, аж поки в ньому не з'являється людина. поки з потаємними силами природи сусідив тільки дядько лев, все залишалося так, як було завжди, тому що він розумів ліс і його мешканців. дядько лев чудово знав прикмети, згідно з якими вів господарство. він вчасно виганяв худобу на пашу, знав свою пору на сівбу та на жнива, шанував ліс. а своїй ненаситній сестрі повторював:   що лісове, то не погане, сестро, — усякі скарби з лісу йдуть.   із силами природи, які у творі уособлюють різні міфічні істоти, дядько лев знаходив порозуміння, пам'ятав про їхні закони. лісові мешканці його поважали, ніколи не шкодили, сприяли у господарюванні. старий дуб на галявині ніби символізував собою їхню взаємоповагу та злагоду. любов дядька лева до лісу була такою великою, що він хотів бути там похованим:   як буду вмирати, то прийду, як звір, до лісу, — отут під дубом хай і   але ось з'являється юний племінник дядька лева — лукаш. його прихід кладе початок майбутній драмі. лукаш зустрічає мавку. ця лісова жителька уособлює в творі духовність та внутрішню красу людини. є до себе увагу незвичайна співзвучність душевного стану мавки і поведінки лісу, їх повна гармонія. від природи добрий і чутливий до краси, хлопець не зміг встояти перед чарами лісової красуні. кохання відкрило перед ним новий, неповторний світ. і царювала в ньому мавка, чужа брехні та заздрості, підлості та дріб'язковості. вона почала вчити лукаша розуміти, відчувати, любити все живе навколо себе, радіти його радощами й сумувати його смутками. він мав талант до такого світовідчуття — і мавка розпізнала в ньому те, чого він ще й сам не усвідомлював:   я тебе за те люблю найбільше, чого ти сам в собі не розуміє   для мавки все було простіше, тому що вона — чистий лісовий дух у прекрасному дівочому тілі, який за своєю природою вище сірості, бруду, суєти, тому іншою бути не могла. а лукаш був людиною, душа якої складається з двох половинок: світлої і темної. світла частина розквітає, коли людина знаходить взаєморозуміння з природою. якщо ж перемагає темна частина, то природа відчужується від неї. це ілюструє трагедія мавки та лукаша. клопіт про насущний хліб, про земне майбутнє пророщує в ньому перші паростки цинізму та захланності. на догоду матері одружившись з килиною, він довершує справу. лукаша засмоктує суєта. він маліє під гнітом жіночих докорів і намов, глумиться над коханням, яким раніше щиро дорожив, порушує лісові закони. і врешті отримує те, що заслуговує: родина його загрузає у ворожнечі і злиднях. лукаш та його сім'я сповна заплатили за неповагу до лісових законів. дядько лев помер, і не було кому дбати про взаємну згоду між лісовими мешканцями та людьми. порушилась гармонія. люди дуб, понищили ліс, відмочувати в озері коноплі. духи лісу почали мстити. куць говорить: «віддячив їм! найкращі коні на смерть заїздив; куплять— знов заїжджу», «ще ж водяник стіжка їм підмочив, а потерчата збіжжя погноїли » лукаш занадто пізно зрозумів, що втратив найдорожче. мавка і кили-на — як дві половини лукашевої душі. одна обдаровує шляхетністю, втілює ідею гармонії людини і природи; друга — порушує цю гармонію, нівечить його самобутність і вільний дух. але вона знову прийшла, його дивовижна мавка. повернулася, сумна і згорьована, бліда, у чорній сукні і сірому непрозорому серпанку. силою свого кохання мавка врятувала лукаша і повернула йому людську подобу та загублену душу.

Духовну культуру й побут українського суспільства неможливо уявити без звичаїв та різноманітних обрядів.виділяють три типи обрядовості: трудова, сімейна та календарна. трудові свята й обряди  — органічна складова святково-обрядової культури українського народу. взаємозв'язок свят і праці має традиції, що сягають доісторичних часів.традиційна трудова обрядовість тісно пов'язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт. обряди неодмінно початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив тощо. у селянській сім'ї трудові традиції та обряди були справжньою школою для підростаючого покоління. у процесі виконання ритуальних дій дитина здобувала перші трудові навички. усім розмаїттям своїх художніх, емоційних, атрибутивних, пісенно-музичних засобів трудові свята сприяли вихованню у молоді любові до нелегкої хліборобської праці, до землі, прищеплювали своєрідний "кодекс хліборобської честі". сімейна обрядовість.  сімейне життя українців традиційно різноманітними та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім'ї. основні елементи сімейної обрядовості — родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. крім них, у сім'ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття, срібне та золоте весілля. календарні свята та обряди  . календар свят визначався аграрним устроєм життя. селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. відмічали день святого, ім’ям якого був названий місцевий храм.