Что произошло осенью 1937 года в октябрьске?

Октя́брьская револю́ция (полное официальное название в — вели́кая октя́брьская социалисти́ческая револю́ция, альтернативные названия: октябрьский переворот, большевистский переворот, третья революция) — этап революции, произошедший в россии в октябре 1917 года. в результате октябрьской революции было свергнуто временное правительство, и к власти пришло правительство, сформированное ii съездом советов, большинство в котором незадолго до революции получила партия большевиков — российская социал-демократическая рабочая партия (большевиков), в союзе с частью меньшевиков, национальных групп, крестьянских организаций, некоторыми анархистами и рядом групп в партии социалистов-революционеров. основными организаторами восстания являлись в. и. ленин, л. д. троцкий, я. м. свердлов и др. в избранное съездом советов правительство входили представители только двух партий: рсдрп(б) и левых эсеров, остальные организации отказались от участия в революции. позднее они потребовали включения своих представителей в снк под лозунгом «однородного социалистического правительства», но большевики и эсеры уже обладали на съезде советов большинством, позволяющим им не полагаться на другие партии. к тому же отношения были испорчены поддержкой «соглашательских партий» преследования рсдрп(б) как партии и отдельных её членов со стороны временного правительства по обвинению в государственной измене и вооружённом мятеже летом 1917 года [1], ареста л. д. троцкого и л. б. каменева и вождей левых эсеров, объявления в розыск в. и. ленина и г. е. зиновьева. существует широкий спектр оценок октябрьской революции: для одних это национальная катастрофа, к гражданской войне и установлению в россии тоталитарной системы правления (либо, наоборот, к гибели великой россии как империи); для других - величайшее прогрессивное событие в человечества, позволившее отказаться от капитализма и спасти россию от феодальных пережитков; между этими крайностями есть и ряд промежуточных точек зрения. c этим событием также связано много мифов.

Вірш «Міст Мірабо» — взірець інтимної лірики Аполлінера. У ньому кохання, що минає, протиставляється водам Сени, що завжди течуть під мостом Мірабо. Поет відтворив у цьому вірші ритм ткацької пісні XIII століття. Аналіз вірша “Міст Мірабо” до підготувати літературний паспорт твору.

Гійом Аполлінер “Міст Мірабо” аналіз вірша

Назва: “Міст Мірабо”

Автор: Гійом Аполлінер

Рік: 1912

Збірка: “Алкоголі. Вірші 1898 – 1913”

Жанр: ліричний вірш

Стиль: кубофутуризм

Тема: кохання, що минає і швидко спливає.

Ідея: У вірші відтворений не лише сум розлуки, а й роздуми поета про саме життя, про плин часу.

Мотив: утвердження вічного життя цінності людського “я”

Основний композиційний прийом побудови вірша “Міст Мірабо” – психологічний паралелізм.

Проблематика:

кохання;

життя та смерть;

тлінність і вічність;

існування особистості.

“Міст Мірабо” образи та символи

Провідні образи: ріка Сена, міст, кохання, вода, час

Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша.

Міст Мірабо – це  символ кохання, символ вічного, нетлінного, непідвладного часу.

У поезії “Міст Мірабо” вода втілює одвічний рух життя.

У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плинСени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни дня й ночі.

Художні засоби “Міст Мірабо”

антитези (“вода бігуча – життя хода тягуча”, «журба і втіха крутнява шалена», «любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча», « «минають дні а я ще є»

паралелізм (“любов сплива як та вода бігуча”);

рефрен (Хай б’є годинник ніч настає, Минають дні а я ще є)

Особливості вірша: відсутність розділових знаків.

«Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірики XX ст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста — улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем столиці Франції — річки Сени тамосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою конкретність, увиразнюють ідею єдності плинності буття (річка) й непо¬рушності його духовних опор (міст). Аполлінер, спираючись на нові естетичні засади, повернув у поезію реально-чуттєве начало. Ліричний герой творів поета сприймає світ через образ дитини урбаністичної цивілізації. Реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв’язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.

Аполлінер “Міст Мірабо” ідейно-художній аналіз

Болісно, що без вороття минає кохання. Життя без нього таке довготривале і одноманітно-буденне, а Сподівання, частіше за все безпідставні, не дають змиритися з цим, знесилюють, ятрять душу очікуванням яскравого, надзвичайного, чарівного. Кільцева побудова наче повинна підкреслити, що все в житті повторюється, немає в ньому ані початку, ані кінця. Буття незмінне, знаходиться в постійному русі, в цьому і полягає його головна закономірність, його вічність.

Образ ріки – це не тільки образ Часу, але й життя (вода = життя). Останнє з дієслів рефрену протиставлене трьом іншим (рух, плин часу): воно наголошує на безкінечній постійності, вічності Буття. Це або сам Міст промовляє, або Людина (ліричний герой), що одвічно прагне віднайти сенс власного існування, шукає визнання, кохання під цим небосхилом.

Міст — майже символічний образ — це спроба застигнути над невблаганним рухом хвиль, об’єднати роз’єднані береги (розрізнених особистостей, культур, часів). Міст — це мить у долі споконвічної ріки, а окреме людське життя — це мить між минулим та майбутнім.

Тільки у русі існує життя: зупинка є Смерть. Спливає Вода, спливає Кохання. Вода — це Життя, Кохання є сенсом Життя. Аналіз останнього рядка першої строфи переконує, що Радість завжди приходить на зміну Горю (рух). У третій строфі підкреслюється, що людина ніколи не скоряється (образ Сподівання, Надії).

Отже, загальний настрій цього філософського твору не може бути песимістичним: серце окремої особистості б’ється в унісон зі споконвічними сподіваннями людства з Буттям, із Всесвітом. У невпинному русі почуттів – запорука розвитку життя. Кожна мить нашого власного існування неповторна та значуща як для нас