Нужно на завтра твір наталка полтавка моральна краса української дівчини

Українська земля. чарівна, неосяжна, велична. і на дій землі живуть загадкові і напрочуд гарні жінки. з давніх-давен славляться вони працьовитістю, вмінням господарювати й виховувати дітей, виділяються красою зовнішньою й душевною, силою почуттів, вірністю у коханні й моральною чистотою.  у п'єсі і. котляревського "наталка полтавка" вперше з'являється реалістичний образ української жінки. перед нами виникає образ українки, яка причаровує своєю глибокою душевною красою, красою внутрішнього світу, великою пошаною до матері, до старших, своєю працелюбністю, дівочою чистотою, скромністю і відданістю коханню. ще на початку п'єси наталка дає собі самохарактеристику:   не багата я і проста, но чесного роду,  не стижуся прясти, шити і носити воду.  і ці слова підтверджуються вчинками дівчини, словами її знайомих.  пан виборний, односелець наталки, з великим захопленням вигукує: "золото — не ді". він наголошує на її працьовитості: "яка трудяща, яка рукодільниця". всі матері в селі ставлять у приклад наталку своїм дочкам, а возний вважає її "найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею".  звичайно, що найкраща дівчина в селі не залишається поза увагою чоловіків. до наталки постійно сватаються і дяк, і волосний писар, і підканцелярист, а вона всім відмовляє, бо глибоко кохає петра. чотири роки жде не діждеться дівчина повернення свого милого. свої почуття вона виливає в пісні, а потім з щирістю і схвильованістю вигукує: " я тебе любила і тепер люблю! нехай глянуть мої очі на тебе іще раз і навіки ". які душевні переживання! яка сила кохання! перед нами постає вірна, щира і ніжна душа української дівчини. яка благородна натура у наталки! адже не кожна дівчина зможе кохати і чекати хлопця чотири роки, не отримуючи жодного листа. наталка ж вірить у повернення коханого, залишається йому вірною. не можуть захопити її ніякі багатства та обіцянки.  мати, по-своєму розуміючи щастя дочки, вмовляє її вийти заміж за якогось багатого чоловіка, покращити її життя хоч на старість. вона виховала свою дочку доброю, чесною і працьовитою, тепер вона може відпочити, переконавшись, що доля дочки вже влаштована. коли до дівчини сватається возний, мати стає на його бік. наталка ж захищає свою гідність, розуміючи, що шлюб з матеріального розрахунку не принесе їй щастя, бо, ставши дружиною багатого, вона "буде гірше наймички, буде кріпачкою". донька відповідає матері, що краще посивіє дівкою, ніж вийде заміж за того, до кого не лежить серце. у цих словах основне наталчине правило: жити за голосом серця, не допускаючи ніякого компромісу з совістю. сім'я для цієї дівчини — єднання двох люблячих сердець. та постійні дорікання і сльози надломлюють наталку, і вона задля спокою неньки подає рушники возному. ні, це не зрада петрові, це самопожертва заради матері. цей крок звеличує дівчину в наших очах, розкриває внутрішню красу героїні.  поряд з ніжністю і гідністю в наталці живе рішучість і сміливість. коли несподівано повертається петро, вона без вагання вступає в боротьбу зі звичаями, зі своїм женихом возним. любов наталки така велика і чиста, що дівчина не звертає уваги на погрози і сміливо кидає всім в обличчя: "окрім петра, ні за ким не буду. до цього мене ніхто силою не ". нас зачаровують енергійність, розум і наполегливість цієї людини.  в образі наталки котляревський оспівав кращі риси українок, їхню духовну красу. дівчина не порушує селянських моральних законів, які формувалися протягом століть. турбота про свою дівочу честь, про честь сім'ї, відданість тому, кому дала слово, моральна чистота його героїні будуть приваблювати ще не одне покоління читачів, тому що в ній втілилися віковічні моральні цінності, що не вмирають ні в які часи. кожне нове покоління прагне збагатити власний досвід, віднайти моральні взірці кохання, людської краси, благородства, спираючись на здобутки предків.

Уповісті «захар беркут» іван якович франко створив образ справжнього народного ватажка, щирого патріота рідної землі.                    у великому гірському селі тухля живе сивий чоловік захар беркут. у тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.                    цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. саме так говорить про свого батька син захара — максим: «але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».                    захар беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, захар беркут був правдивим образом тих давні провідників цілого »                    цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «а вже найбільшим добродієм уважали тухольці захара беркута за його лі лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як захар беркут».