Українська література: Продолжить сказку про алю в стране чудес по украински

vovkatop228

14.10.2021 15:23

Українська література

Есть ответ 👍

Продолжить сказку про алю в стране чудес по украински

158

473

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

полинадудка

Українська література

4,7(61 оценок)

Краса у житті про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий м. реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. у самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав: « прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? і, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. а чому він стає кумиром? тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій. чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? і можна, і потрібно. через усі бурі людство пристане до цього берега. у грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині». із словами реріха перегукуються слова діячів української , культури. і, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі. «що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії. у якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? і коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики». (є. маланюк. «нариси з історії нашої культури») «україна здавна славиться народним мистецтвом. дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. і водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».

собачка34

Українська література

4,4(99 оценок)

Семья ростовых воплотила в себе лучшие черты дворянства; патриотизм, духовную и душевную щедрость. двери московского дома графини ростовой были всегда широко открыты “для званых и незваных”. илья андреевич ростов любил потратить деньги на устройство пира. в его семье любили , обеды, музыку. здесь все прекрасно поют и танцуют. толстой по-разному выявляет особенность ростовых. вот одна из сцен романа. именины двух наталий. съезжаются гости. как и в салоне анны павловны шерер, мы слышим привычные светские сплетни. но здесь новости как-то иначе переживаются. вот как старик ростов воспринимает рассказ о проделках долоховской компании: “хороша фигура квартального! ”, — закричал граф, помирая со смеху”. светские в ответ восклицают: “ах, ужас какой! чему тут смеяться, граф? ” но уж такова сила непосредственности ростова, что “ невольно сильно смеялись сами”. в этой семье никто не руководствуется холодными соображениями: пусть чувство, непосредственное чувство радости и любви вырывается беспрепятственно наружу. вот николай ростов возвращается с войны. толстой сначала даже не называет тех, кто выбежал его встречать. “что-то стремительно, как буря, вылетело из боковой двери и обняло, и стало целовать его”. мы не видим облик встречающих. , перед нами лишь “блестящие слезами радости любящие глаза”, “губы, искавшие поцелуя”. все семейство ростовых — это воплощенная любовь. “в душе николая и на лице распустилась та детская улыбка, которою он ни разу не с тех пор, как выехал из дома”. великолепны сцены охоты. выехав всем семейством в усадьбу, ростовы становятся такими же непосредственными и простодушными, как природа. “а когда началась травля зайца, спокойный илагин, николай, наташа и дядюшка летали, сами не зная, как и куда, видя только собак и зайца”. толстой любуется тем, как в отрадном хранят верность старым обычаям. сцены охоты, сцены с ряжеными, описание святочного катания молодежи, лунной ночи, заворожившей юную наташу, романтическую привлекательность семье ростовых. толстой с добродушной иронией показывает отношения старика ростова и крепостных. он несколько идеализирует отношения между барином и мужиком. вот охотник-крепостной обругал барина, на что ростов отреагировал так: “граф, как наказанный, стоял, оглядываясь и стараясь улыбкой вызвать в~ семене сожаление к своему положению”. а после охоты граф рискнул лишь попенять даниле, обругавшему его: “однако, брат, ты сердит”. толстой отмечает в семье ростовых равнодушие к длительным рассуждениям, раздумьям. они живут чувством, а не умом. это выражается и в восторженном, поклонении николая императору александру, и в опрометчивости, импульсивности некоторых поступков наташи, и в слишком легком отношении к жизни почти разоренного старого графа ростова. война 1812 года выявила глубокую патриотичность всей семьи ростовых. николай воевал и отличился смелостью. его младший брат петя, почти мальчик, буквально рвался защищать отечество. страшным потрясением для всей семьи была его гибель. в романе толстой со свойственным ему мастерством дает описание материнского горя. по силе производимого впечатления трудно найти что-либо подобное у других писателей. старая графиня едва не потеряла рассудок от горя. наташа, пережив смерть брата и андрея болконского, разделяет горе с матерью, ей справиться с отчаяньем. любимица всей семьи, наташа ростова тонко чувствует добро и правду, красоту человеческой души, природу. писатель показывает духовную связь своей героини с народной жизнью. всем сердцем воспринимает она боль войны, не рассуждая и не произнося громких фраз. беды и горе, выпавшие на долю ростовых, не озлобили их. близость к народу и душевная порядочность составляют суть этой семьи.