Ікона¹ роман стрімко переступив поріг бабусиної кімнати. на підвіконні затишно буркотіло радіо. бабусі й не видно було за ковдрами, подушками. коли вона й не спить, однаково лежить із заплющеними очима, піднімається дуже рідко. лице акуратне, дрібненьке, схоже на квіточку. роман підступив до столу з гарною, святково-легенькою скатеркою. на столі пишалась дешева, темно-синього скла ваза, лежав псалтир, якісь ліки. стояла прикрита рушником ікона. роман узяв її, задерев’яніло засунув за полу і, не глянувши на стару з її подушками, рвучко направився геть. увечері роман відніс ікону павлуші ханенку. отому, що в канаду до родичів виїхав, як тільки стало відомо, що вже можна і нічого за це не буде. а тепер от погостювати приїхав. каже, що в тамтешніх українців така туга за батьківщиною, що мати який сувенір з рідної україни – їм за велике щастя. хоч рушник вишиваний. хоч ікону. і гроші вони за це ладні заплатити… роздивившись принесену романом ікону, «канадець» ханенко поклав її на стіл. - чи ти мене хочеш одурити, чи хто тебе кинув? – верескнув він. – дивись. ханенко поклав бабусину святиню на стіл, піддів ікону зі зворотного боку ножичком, і на темному дереві забілів папірець із рівними рядками друкованих літер. «…під впливом інженери… згідно з якими архітектурний стиль…» - хтось узяв рівненьку дощечку, - пояснював ханенко, - наклеїв репродукцію з журналу, а потім лаком покрив. вийшло непогано, - хмикнув, - але на продаж не йде. тобто, - поправився, - на сувенір не згодиться. коли увечері повернувся брат антон, роман підійшов до нього: - ікону давно продав? антон вперся поглядом у темні очі романа. - давно. з рік тому, у місті. - нікому не скажу. половину грошей мені оддаси, - мовив похолоділим голосом роман і пішов до хати. - розказуй хоч всьому кутку, хоч на все село кричи, - насмішкувато крикнув йому в спину антон. – грошей тих давно немає. гроші ті на випускний вечір пішли. брати встали один проти одного напружені, як покручі. якось дивно покликала до хати мати. бабуся напівсиділа в ліжку. крилом голубки виглядало з-під хустинки срібне пасмо. поруч згорбився на стільці батько. хлопці виструнчились, між ними стала смутна мати з вологим блиском в очах. - діти… мої… мабуть… до ранку не доживу… - з натугою вилітали з побілілих уст слова. – довго я… ходила… по цій землі… живіть і ви… довго… ікону бережіть… і вона… вас… оберігатиме… дописати що сталося з і ласка іть

114

224

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

Сchernyh

Українська мова

4,7(2 оценок)

хлопці знітилися. обом стало соромно. вони швидко вийшли з хати.

- що будемо робити, антоне?

- не знаю. я б зараз під землю провалився від

вони сіли під старою розлогою грушею, колись бабуся з її плодів варила таке смачне варення

- а кому ти продав ікону?

- опанасовичу в нього магазин є з всякою вже стільки часу й грошей нема.

- треба шукати ікону! а гроші я знаю в кого можна позичити. бабусі недовго ще з нами

хлопці встали і попрямували до дороги.

в крамниці, звичайно, ікони не було. опанасович сказав, що продав її якійсь старій жінці. а хто вона така - він не знає. сказав лише, що бачив її кілька разів на базарі - вона продавала сир, молоко, хлопці вхопилися за це і попрямували до місцевого ринку, хоч надії було мало. роман вже встиг позичити гроші в свого друга, аби лиш бабусю ві хлопці йшли поміж торгових рядів і вдивлялися в селянські обличчя. аж раптом роман почув як його кличе антон. брат стояв біля старенької бабусі перед якою був розкладений її нехитрий товар: сир, молоко, масло. хлопці з надією дивилися на

- діти, ви щось хочете купити? - запитала бабуся.

- ні. - першим отямився антон. - це ви купили ікону в опанасовича десь півроку тому?

- так, я. а що таке?

хлопці чесно розповіли про все, що дивилася на хлопців. антон стояв блідий, йому було страшенно соромно, він хотів зірватися з місця і тікати, але не міг і

- то ви хочете, щоб я її вам повернула?

- продали, - вихопився роман.

- у нас є гроші, навіть, більше, ніж ви за неї заплатили.

- я ікон не . - відмовила стара жінка.

в обох похололо на серці - "не продасть! ".

- ми вас просимо, будь ласка! скажіть свою ціну!

- я ж сказала - я не ікон. я вам її ві, але ви мені обоє рік влітку. домовилися?

- так - так! - зраділи обоє.

троє вийшло з ринку і попрямували за місто.

коли брати опинилися в хаті бабусі ганни, то стали і завмерли на порозі. з усіх кутків на них дивилися святі обличчя. в кімнаті було до 50 ікон.