Сочинение на тему: "образ печёрина в романе герои нашего времени" желательно на украинском языке если на ничего страшного тоже сойдёт

Роман "герой нашого часу" був написаний в 1838-1840 роках xix століття. це була епоха жорстокої політичної реакції, що настала в країні після поразки виступу декабристів. у своєму творі автор відтворив в образі печоріна, головного героя роману, типовий характер 30-х років xix століття.        печорін - освічений світська людина з критичним розумом, незадоволений життям і не бачить для себе можливості бути щасливим. він продовжує галерею "зайвих людей", відкриту євгенієм онєгіним пушкіна. бєлінський відзначав, що думка зобразити героя свого часу в романі не належить виключно лермонтову, так як в той момент вже існував "лицар нашого часу" карамзіна. бєлінський вказував також, що багатьом письменникам початку xix століття приходила в голову така думка.        печорін називається в романі "дивним людиною", так про нього говорять майже всі інші персонажі. визначення "дивний" набуває відтінку терміну, за яким постає певний склад характеру і тип особистості, і є більш широким і ємним, ніж визначення "зайва людина". подібного роду "дивні люди" були і до печоріна, наприклад в оповіданні "прогулянка по москві" і в "нарисі дивака" рилєєва.        лермонтов, створюючи "героя нашого часу", говорив, що йому "весело було малювати портрет сучасної людини таким, яким він його розуміє і насто зустрічав". на відміну від пушкіна, він зосереджує увагу на внутрішньому світі своїх героїв і затверджує в "передмові до журналу печоріна", що "історія душі людської, хоча б і самої дрібної душі, чи не цікавіше і корисніше історії цілого народу". прагнення розкрити внутрішній світ героя відбилося і на композиції: роман починається як би з середини оповідання і послідовно доводиться до кінця життя печоріна. таким чином, читач заздалегідь знає, що "скажена гонка" печоріна за життям приречена на невдачу. печорін виконує шлях, який здійснювали його романтичні попередники, показуючи тим самим неспроможність їх романтичних ідеалів. печорін потрапляє з "цивілізованого" світу у світ "дітей природи", на кавказ, але й там він виявляється чужим, "зайвою людиною", і, крім страждань і сум'яття, нічого не несе: він стає непрямим винуватцем загибелі бели, засмучує життя " чесних контрабандистів ", через нього руйнується доля княжни мері.        структура "героя нашого часу" фрагментарна, тому роман являє собою систему розрізнених епізодів-повістей, об'єднаних спільним героєм - печоріним. така композиція є глибоко змістовної: вона відображає розірваність життя головного героя, відсутність у нього будь-якої мети, будь-якого об'єднує початку. життя героя проходить на роздоріжжях у вічних пошуках сенсу людського існування і щастя. печорін майже весь час в дорозі. "це світ в дорозі", - говорив гоголь з приводу "героя нашого часу".              як особистість печорін ширше пропонованих йому соціальних ролей, він відкидає всі уготовані йому соціальні рамки, намагається вгадати своє високе призначення, але в той же час вельми скептично оцінює свої шанси в боротьбі з навколишнім суспільством. він міркує: "багато людей, починаючи життя, хочуть скінчити її, як байрон або олександр македонський, а тим часом залишаються титулярним радниками".        герой не показаний ніде при виконанні своїх службових обов'язків, але, тим не менш, він дуже активний у житті. на прикладі печоріна ми вперше в російській літературі зустрічаємося з героєм, який прямо ставить перед собою актуальні питання людського буття. це питання про мету, про сенс життя людини, про його призначення. підтвердженням цьому є міркування героя перед дуеллю з грушницким і в повісті "фаталіст".        одна з цілей, яку герой, безперечно, реалізує, - це осягнення природи і можливостей людини. цим і пояснюється ланцюг психологічних і моральних експериментів печоріна над собою і над іншими: княжною мері, грушницким, вуличем. у досягненні цієї мети він діє наполегливо і завзято.доля печоріна як одного з характерних типів свого часу, незважаючи на його потенційну героїчність, була трагічно безвихідною. лермонтов як письменник-реаліст показав це у своєму романі "герой нашого часу".

В. Винниченко в оповіданні "Момент" стверджує: "Щастя — момент. Далі вже буде буденщина, пошлість". Невже й справді щастя таке швидкоплинне? Виходить, не слід планувати майбутнє, а жити лише сьогоднішнім днем? Спробуємо знайти відповіді на ці питання, проаналізувавши вчинки персонажів твору В. Винниченка.

Головний герой оповідання — тюремний оповідач на прізвисько Шехерезада. Він розповів своїм товаришам дивовижну історію про казкову зустріч з панною Мусею на державному кордоні. їх зустріч — дивовижний подарунок долі двом одиноким душам. Але ж чому Муся відмовилася від нього?

Вперше герої зустрічаються у повітці контрабандиста, і одразу між ними спалахнула якась іскра. Що це було? Кохання з першого погляду чи неусвідомлений потяг представників протилежних статей одне до одного? Для головного героя зв'язок з Мусею не був черговою сексуальною перемогою. Він-не хизувався тим, що Муся віддалася йому, а навпаки, все життя сумував за нею: "Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі". Як бачимо, ініціатива розлучитися, будучи на піку щастя, йшла від Мусі. Дивно, адже зазвичай жінка інстинктивно прагне бути з чоловіком все життя. Пересічна жінка, але не Муся... Сама доля врятувала її від смерті, здійснила мрію перетнути кордон, врешті, подарувала зустріч з надійним чоловіком, який був би не лише коханою людиною, а й справжнім другом... Все ж таки панна обрала самотність. Про її минуле ми не знаємо нічого. Єдине, що нам відоме,— Муся належить до тих людей, "."що дуже люблять життя". Життя, мабуть, не раз випробувало її на міцність. Від чого чи від кого вона тікає з рідної країни? Від політичних переслідувань чи від самої себе? Мені здається, що її серце роз'їдає чорний розпач. Напевне, чоловіки не раз завдавали їй болю. Тому-що Муся й говорить: "Більше цього ні ви мені, ні я вам не дамо. Наше... наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати!"

Як бачимо, Муся впевнена, що щастя — це сукупність коротеньких моментів. Людина все життя щасливою не може бути. Але не слід втрачати оптимізму й любові до життя. Та на мою думку, руйнувати щастя власними ж руками — не помилка, а виклик долі. Як склалося б життя героїв, якби вони не пішли у різні боки, ми не знаємо. Олександр Олесь, ніби погоджуючись з Винниченковою Мусею, говорить: "Лови летючу мить життя..."

Я згодна з ним, але не слід забувати, що своїми необдуманими вчинками ми можемо завдати болю близьким людям на все життя.