Написать сочинение на тему украина в творах лесi украинки. это ! заранее огромное !

265

308

Посмотреть ответы 2

Ответы на вопрос:

Енотик83

Українська література

4,6(39 оценок)

Українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. одне з найвеличніших імен серед них — ім'я лесі українки. доля не була поблажливою до неї. захворівши в дитинстві, поетеса змушена була все життя долати тяжку недугу, вести, за її словами, "тридцятилітню війну" з хворобою. коротким було її життя — лише 42 роки прожила вона. не судилося їй особистого щастя, палкого взаємного кохання, щастя материнства. не стала, як мріяла, піаністкою, знівечена хворобою рука не слухалася, але за всі страждання і втрати леся українка була обдарована богом великим поетичним талантом, який вона віддала україні, своєму народові. найпершою, найвірнішою і найглибшою любов'ю лесі українки була її рідна земля — україна. і той куточок україни, де вона народилася, де пройшло її дитинство, — волинь, поділля. леся українка змушена була часто подорожувати. як перелітні птахи, відчувши наближення зими, збираються у вирій, так і вона, змучена хвороби, покидала україну, спершу ненадовго, а потім усе частіше й частіше. наприкінці життя оселилася в грузії, приїжджаючи в україну лише в гості. але де б не була поетеса, — думками вона завжди линула в україну. про це — численні її поезії, згадки про милу рідну країну з її чудовими крає — розкішними правічними лісами, голубими озерами — навіяв дим, шо увірвався у відчинене вікно вагона, коли поетеса подорожувала до італії. дим чужини був гіркий, чадний. а як солодко пахнув він удома — дим багаття, вогнища. із захопленням оспівала леся українка прекрасну рідну землю у вірші "красо україни, " але поетеса ніколи не була співцем "чистої природи". вона всюди бачила людину — з її горем і радістю, стражданням і надіями. вона, в першу чергу, була поетом-громадянином і свій обов'язок вбачала у служінні інтересам народу. про роль митця в суспільстві, про завдання поезії — вірш "слово, чому ти не твердая криця". її поетичне слово — то "меч", "іскриста зброя", що буде "здіймати голови з плеч" ворогів народу. вірш "contra spem spero", написаний ще юною поетесою під час особливо важкого загострення хвороби, вражає силою духу, щирістю, любов'ю до життя, мужністю: ні, я хочу крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, жити хочу! геть думи сумні! глибоко, як особисту трагедію, поетеса переживала підневільне становище рідного народу, його безправність. у драматичній поемі "бояриня" леся українка розповідає про події, які відбувалися в часи руїни. душа героїні драми оксани, як і душа самої поетеси, невимовно страждає, бачачи, як рідний народ поневіряється в кайданах неволі, безправ'я. лебединою піснею лесі українки називають драматичну поему "лісова пісня". драма ця — філософські роздуми про красу людських почуттів, згубність духовного гноблення, про вічну боротьбу добра і зла, красивого й потворного, мрії й буденності. саме в цьому творі леся українка устами мавки пророчо сказала про себе: я жива. я вічно буду жити.

MDasha45

Українська література

4,6(96 оценок)

Не першу сотню літ росте на пагорбі посеред заплавної луки кремезний дуб із розлогим, покрученим, мов пальці в старої роботящої людини, гіллям. Він міцно вчепився в землю товстим корінням, й жодному вітрові, здається, несила похитнути його сонцем обсмалений, дощами й морозами покарбований стовбур.
Час добряче подзьобав кору велетня, блискавкою скосило верховіття, а внизу, поблизу землі, виникло чималеньке дупло. Саме це дупло й завдавало найбільше прикрощів дубові.
Дупло, звичайно, не одразу було таким, як тепер. Спочатку це була звичайнісінька виразка на корі — вепр ікла точив. Потекли соки з рани, накинулися на солодке питво комахи різні, хотіли висмоктати з дерева всю живильну вологу, та воно не далося — швиденько рану зарубцювало. У дерев, як і в людей, болячки змолоду швидше гояться.
Другу, вже невигойну, рану дуб одержав під час фашистської навали. Він урятував тоді життя молодому винищувачеві танків, прийнявши на себе ворожий постріл. Снаряд глибоко проник у тіло велетня, трохи навіть надколов стовбур, обпалив довкола себе деревину. Добре, що не вибухнув. Пізніше, через кілька років, дерево виштовхнуло з свого тіла осоружну залізяку. Але рану затягнути сил уже не вистачило. Туди одразу ж набилося багато комах-деревоточців. Самі вони не їдять деревини, а ось їхні личинки тільки нею й живляться. Ви бачили, напевне, які глибокі ходи залишають вони після себе у найміцнішому дереві. Дупло з року в рік збільшувалося. Розкошували деревоточці, а що міг дуб зробити? Стогнав, сердешний, від безсилля, опускав додолу гілля від горя невтішного. Важко оборонитися від хвороб звірові, та все ж таки знаходить він нерідко поміч (то в мурашник від надокучливих комах ляже, то рослинку лікарську знайде), а дереву тільки доля-вдача може зарадити.
Не обминула радість і нашого дуба. Летів улітку бджолиний рій, сів перепочити на гілку, а тут дупло. Далі бджоли не полетіли, оселилися в ньому. Швиденько почистили, зайвину з нього викинули. Затишні стало, сухо. А там, де сухо, немає місця деревоточцям. Деякі з них, щоправда, хотіли проникнути в дупло, так де там: хазяї і на поріг не пустили. Невдовзі бджоли обжилися, меду наносили. Довго їм дупло за вулика правило. Дуб уже й хвилюватися за свою рану перестав. Аж тут нова біда: пасли хлоп'ята корів на луках та й надибали якось на бджіл. Не знайшлося серед пастушків розумника, щоб зупинив, стримав їхнє бажання звідати дикого бджолиного меду. Хоч і хоробро захищалися крилаті трудівниці, та викурили їх з дупла хлоп'ята. Наїлися меду з вощиною. А дупло знову нічиїм стало... Однак ненадовго, бо вподобали його навесні їжаки. Невдовзі і їжаченята у гнізді з'явилися. Знову заспокоївся дуб, бо нові гості, ласі до різних хробачків, не дадуть їм дерево їсти. Та ось натрапив на їжачу сімейку голодний лис. Вже й проминув дуба, а тоді почув запах їжаків і вліз у дуп.ло. Як не підступає до них — голки колються, а до тіла — зась! І все одно придумав хитрюган: випхав батька-їжака з дупла, хоч і лапи та морду поколов, а тоді покотив його до озера.